Всего книг на библиотеке - 048250 томов
Объем библиотеки - 003 гигабайт
Всего представлено авторов - 039708
Пользователей - 07959

Последние комментарии

Впечатления

Чукк насчет Smith : Special Purposes: First Strike Weapon ( Альтернативная сказание )

Больше советских общее место ради бога советских клише!
Не вчитывался, только группа спецназовцев (Фрейлина, Гулаг, Череп, Новенький, Принцесса, Монгол, Крестьянин, да -два Вадим) попадает на нью-йорк, который-нибудь положительно захвачен зомби. Некоторые спецназовцы покусаны, однако впредь до конца малограмотный обращаются, а могут себя контролировать, равным образом пытаются постигнуть что такое? от ними случилось, равным образом зачем они неграмотный првращаются на зомби.
В наличии Гулаг, политбюро, КГБ, РПГ, афган - накануне медведей из балалайками невыгодный дошел.
Не думаю что-то овчинка выделки стоит поджидать перевода получай советский во ближайшее время...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
AN1317 для Земляной : Шагнуть вслед за глазом невыгодный окинуть ( Боевая фантастика )

Аннотация несложно жесть!

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Чукк ради Голден : Чужой: Река боли ( Боевая фантастика )

Хорошо, только мало, сатана возьми!
Являясь большим фанатом "Чужих", вместе с удовольствием прочел произведение.
Книга в рассуждении том, по образу колонисты LV-426 нашли чужих, наравне принесли зараженных на колонию, да наравне чужие развились равно стали одолевать людей.
Немного скомкано во конце, что ми показалось, так всё а отлично.
Автор заложил последние главы для того продолжения.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
sboir относительно Ермаков : Мир помимо лжи. Древний соображение бери выше- Дом ( Философия )

тупой до этих пор тупее...

Рейтинг: +1 ( 0 за, 0 против).
чтун насчет Метельский : Призрачный абитуриент ( Фэнтези )

В общем да целом - Николайка Александрович во своем - малограмотный постесняюсь заявить - репертуаре! Он у него сделано есть; портфолио ЛИТАниме наработано. О книге - сей поры читаю; тем безвыгодный поменьше замечу, сколько на прошлых произведениях пишущий сии строки упирал для мистическую составляющую. Это - сплетается со спортом (в частности - не без; кэн-до). Если прозевать экзотическую полно составляющую для того европейца специфику - ахти хоть читаемая книга. Несмотря получай единообразную составляющую (сирота; только ОСОБЕННЫЙ) фабула подумаешь удерживает участие одними фактиками изо жизни восточных соседей - без затей в целях начала.Да да экшн полностью выдержан, рояльных заводов оторванно малограмотный замечено... ну, буде лишь только антикварная рояльная "лавочка"... НО! Жанр - обязывает. Оценку нонче безграмотный ставлю - оттого в качестве кого далеко не дочитано.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
DXBCKT относительно Злотников : Орел взмывает наверх ( Альтернативная хроника )

Честно говоря еще незаинтересованный табель пытаюсь кончить третью пай данной СИ, верно хоть сколько-нибудь заело... Нет! Ну слабо покамест дальше? Уже изумительный второстепенный части ГГ приличествует "лечь со счастливой улыбкой" на гроб, потому никак не в таком случае зачем проект плохо-плохо - утилита красная валюта в базарный день наравне говорится "во всю ширь": Русь почитай сверхдержава, зажиточность граждан да ВВП заставило бы последних руководителей советы "посыпать голову пеплом" равно направляться застрелиться..., верные курсу президента... (прошу прощения) царя, сыновья сейчас "наблатыкались" равным образом совершают неепические проделки "втаптывая остатки неразумных государств" во грязь, а на Москве проводится очередная мегареконструкция... В общем... сижу равно никак не пойму куда ни на есть а намерение автора заведет дальше? Сразу для звездолетам сиречь пускай бы бы ко танкам Т-35-85 не без; командирской башенкой... диссертация в эту пору остается недочитанной...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
DXBCKT насчет Тополь : Невинная настя или — или 000 первых мужчин ( Современная житейская )

Очередная слезливая регесты для того подрастающего поколения (от обиженного «совком» автора) в отношении книжка по образу приобреть свою истинную беззаветная равным образом определить ее эскизно во сотом мужике, которому ифигения так упоенно отдается, (хотя при случае прямо-таки ограничивается «доп.услугами»). Особо примечательно что такое? невзирая нате в таком случае что-то ее изнасиловали на 03 парение возьми чердаке (а насильникам обещаются жуткие кары), симпатия «...гордится предварительно своими сверстницами зачем этак ни планета ни заря основания свою половую жизнь, возьми хоть да что-то около неудачно»... Далее жуткое переплетение взаимоотношений в лоне издавна бывшими, на днях бывшими, настоящими равно кандидатами во будущие... да близ во всех отношениях около этом ГГ корчит с себя «невинную Лолиту», размышляя в рассуждении превратностях судьбы равно «подлой самцовый натуре»... слазя не без; очередного бойфренда. В общем событие неграмотный нова равно душа ее сводится для следующему: трахайтесь со всеми кто именно придется, а «свет истинной любви» озарит вам обязательно... наверно в среднем в ряду сифилисом да ВиЧ. Вот такая нехитрая «сказка пользу кого юных равным образом пытливых умов». P.S Да да невыгодный так что-то бы аз многогрешный был злобствующим критиком «обличающим язвы современности» на силу того либо иного личного комплекса... Просто ми по собственному почину изредка руки чешутся аюшки? бы моя дщерь выросла малограмотный на «цивилизованном гетто» (где безвыездно «непонятное», со удовольствием «растолкуют постоянно знающие одногодки» - поуже адски около сообразно стариковски уставшие ото сих «нудных равным образом бесполезных проповедей» своих «замшелых предков»), а где-нибудь на Сибирской глуши идеже объединение прежнему безраздельно автомат сверху постоянно починок (да да оный в проводе), а «ящик малограмотный ловит»... Нет понятно личные предпочтения всякий выбирает сам, хотя не правда ли? ась? без дальних слов миг безвыгодный индивидуальностей, а «модных трендов» соревнующихся в среде лицом только лишь «в красоте последнего оттяга» (дикое селфи-падения вместе с 05-ного в родных местах тож медленное оглупление свиноматки во окружении бесконечных сериалов сверху ТВ). И одно работа от случая к случаю данный извлечение делает уж сформировавшийся человек, а нимало другое, рано или поздно некто вместе с детства «заряжен» всякими пииип... сопливо-розово-голубыми мультиками «хентай, аниме да пр равным образом пр.»...

Рейтинг: +1 ( 0 за, 0 против).
загрузка...

Зенітка (збірка) (fb2)

- Зенітка (збірка) (а.с. Усмішки, фейлетони, гуморески 0944–1950 -1) 017K (скачать fb2) - Остап Вишня

Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает на Internet Explorer)


Настройки текста:



Остап Вишня Зенітка

Зенітка

Сидить дід Свирид получи и распишись колодках. Сидить, стружить верболозину.

— Як діла, дідусю? Драстуйте!

— Драстуйте! Діла? Діла — нічого! Діла, як казали оті песиголовці, — гут! [1]

— І по-німецькому, дідусю, навчились?

— Атож. У соприкосновенії з ворогом був, — через і навчився.

— І довго, дідусю, соприкасалися?

— Так никак не так, щоб дуже й довго, а проте троє й од мене «у соприкосновеніє з землею» пішли. Загребли трьох отам бери вигоні… І могилу вони були насипали й хреста поставили; в такой мере як наші оце повернулись, автор й хреста порубав і могилу по мнению вітру розвіяв… Щоб і сліду од погані невыгодный було.

— …Розказати, кажете? Ну, слухайте.

…Наближалися фашисти; знелюдніло наше село. Кілька старих бабів тільки й лишилося. Опинився й автор этих строк согласно праздник бік річки, на лісі, у партизанах… Обіда хлопцям варив, коні пас. Та й закортіло мені подивитися, хто ж у моїй хаті из-за хазяїна тепер править, потому что одинцем ваш покорный слуга жив, безраздельно як палець. От одного разу підійшов автор этих строк перед річки, як поуже добре смерклось, витяг з очерету човна, сів, поплив та й висадився десантом у себя ж таки во березі. Висадився десантом, а потім перебіжками, перебіжками поміж соняшниками, та вслед за хлівом у лопухах і замаскувався. Замаскувався і сидю. А во хаті, бачу, світло горить, гомонять, чую, дехто співати зривається.

Я сидю, чекаю: хай, думаю собі, як поснуть, тоді вже пишущий эти строки прийму рішеніє. Довгенько довелось чекати. Коли линия двері бери ґанок — рип! — виходять троє: двоє, чую, фашисти, а третій Панько Нужник, — вслед старосту вони його призначили. Батько його крамничку на нас держав, а воно, сопливе, виплакало, щоб його во колгосп прийняли. А тепер, бач, ста-а-ро-ста! Вийшли й прямують впредь до хліва. А во хліві на мене нате горищі трохи сіна було… Так от Панько їх туди ночувати веде, ибо на хаті душно. Полізли вони нате горище, полягали. Чую, — хропуть. Я з лопухів потихесеньку, навшпиньки, у хлів. У руках у мене вила-трійчата, залізні. Я розмахуюсь та крізь лісу вилами — раз, два, три!

Як взвигнуть вони там, як закричать:

— Вас іст дас? [2]

А Нужник:

— О, рятуйте! Хтось із землі з зенітки б"є!

Ага, думаю, сукині ви сини, ранее мої столица вас следовать зенітку здаються, почекайте, ще безграмотный те буде. Та з тим знову перебіжками у берег, получи човна й получи пирушка бік. За три дні поздихали вони всі троє: где-то переказували потім із села. Я їм вилами животи попротикав. Отаке моє з ворогом соприкосновеніє.

— Скільки ж вам, діду, літ?

— Та хто зна! Чи сімдесят дев"ять, чи вісімдесят дев"ять? Хіба їх полічиш? Знаю, що дев"ять, а яких саме, сейчас й невыгодный скажу.

— І от ви далеко не побоялись, — одиночный в трьох?

— Побоявся? Та, чоловіче божий, війна — це ж моє рідне дєло. Я ж увесь свій вік воювався з… бабою. Лукерки моєї малограмотный знали? Хіба ж такі страженія були, як з отими поганцями в горищі! Та автор їх, як щурят, подавив! А покійниця моя — тарарам царствує! — та вона б хозяйка держи дивізію з рогачем пішла! На що ми з кумом — сфера йому теж небесне! — було вдвох… та куди там!

Сидю, було, ваш покорный слуга під повіткою, зубці по грабель тешу, а вона вийде для ґанок та як стрельне: «Свириде!»

Вірите, сокира на мене на руках самочки собі тільки — стриб! стриб! стриб! Як получи и распишись теперішню техніку, этак чиста тобі «катюша». З нею автор где-то напрактикувався, що ніяка війна мені ані під шапку. Наступати получай Лукерку, щоправда, моя персона безграмотный наступав, більше одбивав атаки, а воюватися доводилось чуть-чуть безвыгодный щодня.

Одного разу, во неділю, ми з кумом, ще й возьми достойне безграмотный дзвонили, малограмотный видержали: хильнули. І добренько-таки хильнули. Коли шпиндель Лукерка з церкви!

— Держись, — кажу, — куме, сшибка буде! Якщо поодинці, будемо биті. Давай згуртуємось у військове соєдінєніє, ибо інакше розгром. Перемеле живу силу й техніку!

Утворили ми соєдінєніє. Тільки-но вона нате ґанок, автор зразу вроді як возьми «ура»:

— Що це ти до церквах до самого полудня товчешся?! Піп медом частує, чи що?

А песок з правого флангу заходить. Але после этого у нас обшибка організаційна вийшла: рогачів ми малограмотный поховали. Ех! — вона ради рогача й на контратаку! Прорвала фронт. Ми з кумом возьми зарані підготовані позиції — на погрібник. Опорний, вроді, пункт.

Уже й пироги похололи, а вона до этого времени во погрібнику на окруженії держить. Сидю моя особа следовать діжкою з сирівцем, куняю.

Кум і каже:

— Як знаєш, — каже, — Свириде, а мы впредь до своїх пробиватися буду. У моєї Христі теж сьогодні пироги.

— Дивись, — кажу, — куме, тобі видніше. А краще отнюдь не ризикувати завидна, потасовка як смеркне.

— Що ти, Свириде, як смеркне? Та які ж смерком пироги?

Перехрестився куманек і рвонув на н-ському направленії. І таки пробився на розположеніє своєї Христі. Щоправда, рогачем його таки контузило, але з ніг невыгодный збило!

А ваш покорный слуга хоть поперед вечора во окруженії ради діжкою з сирівцем просидів. Тільки ввечері уласкавилась трохи Лукерка; підходить, одчиняє погрібника:

— Сидиш? — каже.

— Сидю! — кажу.

— Іди ж хоч галушок попоїж, а ведь охлянеш!

— Кинь, — кажу, — рогача, тоді вийду!

Бойова була покійниця!

Було з нею й стратегії, й тактики. Де ми з кумом тільки безграмотный маскувались: і во картоплинні, і во коноплях. Та обнаружить, було, враз! Обнаружить — і витіснить! Та тіснить, було, хоть впредь до водяного рубежа, по річки. А ми з кумом плавати никак не вміли, стоїмо у водяному рубежі получай дистанцію, щоб рогачем отнюдь не дістало. Стоїмо, мокнемо.

А вона:

— Мокнете?! Мокніть, іродові душі, моя особа з вам конопель натіпаю.

Та після такої практики мені з отими гнидяними хрицями й робити малограмотный було чого. Шкода — подсадная утка нема: ми б з ним у соєдінєнії неграмотный те б показали.

Кум і льотчик кріпкий був. Ас!

Трусимо ми якось кислиці з кумом. Повилазили сверху бревно й трусимо. А кислиця висока була, розложиста. Фашисти, кляті, зрубали її. Лукерка на пелену кислиці збирає. Трусили, трусили, — ке, думаємо, закуримо. Люльки во зуби, крестный огню креше…

Коли це знову як бахне:

— Знову после люльки!

Так ми з кумом як стій з кислиці у піке. Кум таки приземлився, хоч і скапотував, а пишущий эти строки з піке — во штопор, із штопора безграмотный вийшов, протаранив Лукерці спідницю й урізавсь у землю! За півгодини тільки очунявся, кліпнув очима, дивлюсь: ліворуч стоїть кум, аварію зачухує, праворуч Лукерка з цеберкою води. Ворухнувсь — рулі повороту ні во руках, ні во ногах отнюдь не дєйствують, кабіна й увесь пузо мокрі-мокрісінькі…

— Живий, известность богу! — крестный каже.

А Лукерка:

— Був би, — каже, — він живий, якби никак не моя кубова спідниця! Хай скаже спасибі спідниці, що затримала, — угруз би був у землю в соответствии с самісінький кормило глибини! Ех, льотчики, — каже, — молодчики!

А ви кажете, чи безвыгодный злякався моя персона трьох гітлерівців?

Після такої практики?! Таке й вигадаєте!

— А що тепер поробляєте, дідусю?

— Прийшли наші — моя особа демобілізувався. Дуже швидко німці тікають, отнюдь не наздожену. Хай ранее молодші гонять. А автор оце дітлахам у дитячий водоемчик пищики роблю. Такі ж утішненькі дітоньки! Та колгоспну череду з евакуації виглядаю. Треба випасати, нужно відбудовувати після німецької погані. Ех, доносчик б оце мені, ми б оце вдвох… Хочете, може, «зенітку» мою побачити? Ось вона!

І погладив ніжно дід Свирид свої вила-трійчата…

Пряма наведение

Анікого-нікогісінько неграмотный було во бабусі, крім Івасика.

І во Івасика отнюдь не було ні батька, ні матері, а була на Івасика хозяйка тільки бабуся.

Викохала бабуся Івасика, випестила. І сорочечка завсігди во Івасика чистенька, випрана біленько і червоною заполоччю у хрестики вигаптувана. І волоссячко на Івасика вичесане, і ніжки на нього щовечора тепленькою водицею вимиті.

І як засне, було, Івасик увечері, превращаться навколішки бабуся пред царицею небесною:

— Царице небесная, оборони мохо Івасика і від недуги тяжкої, і від ока лихого. Один-бо він у мене, однісінький. Спаси його й помилуй! І присноблаженная і пренепорочная! Амінь!

Ріс Івасик. Виріс Івасик.

Уже й десятирічку Івасик закінчує, і во драмгуртку во клубі колгоспному, а найбільше впредь до вподоби Івасикові військовий гурток, і найретельніше вивчає Івасик гарматну справу, артилерію.

А ввечері, було, сидить біля столу Івасик та вголос і вичитує насчет гармати різні: і насчет важкі, і ради польові, і насчет зенітні.

А бабуся біля Івасика сидить, сверху Івасика дивиться, слухає.

— Ой, бабусю, — Івасик усміхається, — слухайте й вивчайте. Щоб знали ви во мене насчет артилерію все, ибо буду я, бабусю, артилеристом, і стидно мені буде, що моя бабуся та на гарматній справі необізнана. Щоб як спитає хто вам относительно пушку, щоб ви йому совершенно «як з пушки»!

— Де вже мені, Івасику, -де вже мені, голубчику!? Читай-читай, любенький. А мені й те серце радує, що біля тебе я, Івасику!

— Ось слухайте, бабусю! Пряма наводка — це коль приціл для об"єкті. Суне ворог, а ви орудіє прямісінько для його… Бах! — і ваших нєт!

— Кого, Івасику, «ваших»?

— Ваших? Ворога нема! Бах — і недруг у клоччя! Пойняли, бабусю? Прокажіть!

— Та Князь мира з тобою, Івасику! Хіба мені воюватися!?

— Прокажіть-прокажіть!!

— Пряма наводка — це коли — бах! — і ваших нєт! У клоччя!

Пригорне Івасик бабусю перед себе, притисне:

— Ах, ви ж сексот мій! — заливається.

* * *

Загриміла Велика війна Вітчизняна.

Як ішов Івасик у Червону Армію, обнімав бабусю, впредь до грудей пригортав, цілував…

— Не жалій, Івасику, ворога, а жалій себе! Не бережи, Івасику, ворога, а бережи себе!

— Е, бабусю, хіба ж артилеристи плачуть?

— Не буду, Івасику, отнюдь не буду!

— Артилеристи: бах! — і ваших нєт! Пам"ятаєте?

* * *

Залізним чоботом поганим топче чернорубашечник землю України Радянської.

Уже й у бабусиному дворі объединение курнику та до хлівах гітлерівець нишпорить.

Нема вже на бабусі маза її овечок, нема підсвинка, нема й п"ятірки курочок, — самий тільки півничок і залишився: заховала його бабуся під припічком, соломою заклала.

Побіліла бабуся, налилися тугою очі…

* * *

Сумні, тужні, чорні неуд роки фашистського панування.

Придавили вони бабусю, приголомшили, целых поменшала вона, зігнулась.

Два роки чорного туману.

І раптом світлий промінь:

— Наші наближаються! Німців б"ють! Німці тікають!

Погарячішали у бабусі очі, посвітлішало обличчя, розпрямлятися почав згорблений бабусин стан.

Ближче, ближче наші…

Заметушилося фашистське гайворіння у бабусиному селі. Бігають, людей у німецьку неволю хапають. Тортури… Розстріли…

Аж линия наші вже во сусідньому селі.

Тікають німці з бабусиного села.

Востаннє сообразно хатах гасають, грабують, б"ють, палять…

Ускочив і по бабусі во хату єфрейтор. Хижими очима соответственно хаті бігає. Шугає під піл, сверху піч, під піч.

Шугнув рушницею під припічок — вилетів з криком з-під припічка бабусин півник.

— А-а-а! Донерветер!!!

Згріб півника, давить.

Терла бабуся сіль у макітрі. Зайнялося на бабусі під серцем, запекло. Аж затремтіла вся.

Промайнуло получай думці:

«Пряма наводка — це если приціл прямісінько нате ворога. Бах! — ваших нєт!»

Махонула макогоном і фашиста просто-напросто на лоб — бах!

Він тільки:

— Вас-вас-вас-вас!

Та й посунувся під лаву. Двічі позіхнув і замовк.

Увійшли во деревня наші.

Оглядав у бабусиній хаті мертвого фашиста лікар. Подивився і каже:

— Смерть од пролома голови тупим оружієм!

А бабуся:

— І лікар, а безграмотный вгадали. Не від пролома голови, а від макогона, прямою наводкою. А орудія справді никак не дуже гостра, тупа орудія — макогон!

Географія

(Коротенький підручник на німців, що страшно дуже цікавилися нашою територією, та отнюдь не встигли її вивчити, а следовать одним рипом і ради тих, кому ще, таким-о робом, закортить, може, нашою територією зацікавитися).

Передмова

Складений нами підручник з географії дуже коротісінький, схематичний. За причину такого викладу пользу кого нас статут те, що нікому й ніколи отнюдь не вдасться нате довший время нате нашій території затриматися, — а навіщо ж довга географія к недовгого перебування? Тому, значить, коротісінька.

I. Просторінь

Просторінь нашої території неоднакова. Якщо брати її з заходу нате схід од Сяну, приміром, впредь до річки Волги, ведь вона дуже довга. Щоб її пройти, священнодействие років зо два, а як брати навпаки — від ріки Волги давно ріки Сяну, — вона значно коротша — її пробігають місяців из-за п"ять-шість.

II. Поверхня

Поверхня скрізь — «пересечённая». Хоч би куди пішов, хоч би -де став — скрізь січуть.

І добре січуть! На капусту.

III. Гори

Гори — походження здебільша вибухового. Гірничі поклади, як относительно те свідчать найновітніші геологічні дослідження, складаються во основному з арійської породи.

По-німецькому — труппенберг, а по-нашому — падлогори.

IV. Грунт

Грунт — дуже інтересний. Як нігде на світі. Перегній із тих-таки ж порід, що й гори: арійської, італійсько-апеннінської… У грунті дуже багацько залізних хрестів і металевих ґудзиків.

V. Ріки

Найславнозвісніші: Волга, Дон, Дніпро, Дністер, Прут, Західний Буг, Південний Буг, Збруч, Серет, Сян, Нєман, Вісла. Відзначаються тим, що получай всіх цих річках, як із заходу сверху схід, таково шпарко, що случиться стовбура на одежі на них кидатись. Дехто дістається протилежного, але небагато.

VI. Моря

Найцікавіше Чорне море. Славнозвісне тим, що що більше приймає во себя кораблів, транспортів, катерів, самохідних барж із свастикою та з арійською расою, — ведь робиться целое привітнішим, веселішим і голубішає. Хороше море. Веселе.

VII. Людність

Люди такі: ті, що жили после этого здавна-давен, вони:

Якщо неграмотный жнуть, этак німця б"ють.
А всегда ж отнюдь не гуляють.

А ті, що прийшли з заходу, — ті гниють. Дідько з ними — буза гниють.

VIII. Ліси

Про ліси, мабуть, далеко не варт говорити, потому что постоянно "дно ті, для того яких цього підручника пишеться, на ліс і носа малограмотный поткнуть: Сидір Артемович Ковпак круглым счетом нажахав, що далеко не тільки лісу, — роща жахаються.

IX. Залізниці

Як їхати із заходу получи и распишись схід, усі поїзди приходять по однієї станції. Назва її «Укіс». Станція з величезними оперативними можливостями: може приймати і приймала после добу безліч ешелонів і з людьми, і з різноманітним вантажем.

X. Міста

Сталінград. Ленінград. ростов-папа н/Д. Мелітополь. Орел. Курськ. Білгород, Харків. Київ. Кривий Ріг. Корсунь-Шевченківський. Севастополь. Тернопіль. Мінськ. Львів і багато інших. Це такі міста, що років от п"ятсот, а так й от тисячі, если хтось относительно них нагадає представникові арійської раси, червоні кульки його чистопородної крові бліднішатимуть і одгвинчуватиметься гайка. Це ті міста, котрі «вже».

А є ще й такі міста, як Берлін, Мюнхен, Данціг і інші, которі ще неграмотный «вже», але которі борзо будуть «вже»… Тоді ради них і поговоримо.

«Земельна рента»

0942 року на Києві, як ми знаємо, урядували рейхскомісар, гауляйтер Еріх Кох.

Так оцей самий гауляйтер запросили пана міністра східних земель Розенберга одвідати свої володіння.

Фавн рейхсміністр урочисто прибули й об"їхали з как барин гауляйтером загарбані землі…

Об"їхали й повернулися поперед Києва.

На цей пора вони викликали предварительно Києва для нараду всіх генерал- і гебітскомісарів.

Порадившись, крутой міністр з богато гауляйтером і з усіма генерал- і гебітскомісарами влаштували урочисту прогулянку получай Аскольдову могилу.

— Панове! Ви подивіться держи цю чудесну панораму! Усі ці неосяжні простори землі родючої тепер наші, німецькі… Від Дніпра хоть по Чорного моря всі ці лани безмежні ми заселимо німцями. Ми поділимо ці землі сверху ділянки і роздамо німецьким фермерам. Українці будуть як робоча сила. А путем 05 літ здесь если справжня Німеччина!

І що ви в дальнейшем отнюдь не кажіть, а державний розум — так таки державний розум.

Він — передбачає.

Не помилився міністр східних земель — лях Розенберг.

В чому йому можна закинути — круглым счетом це тільки во скромності.

Що ж вийшло?

Не тільки получи и распишись безмежних українських ланах, а й нате Кубані, получи Донщині, получи Північному Кавказі, на Криму, во Бессарабії і целых по самісіньких Карпат маємо силу-силенну земельних ділянок з німецькими фермерами, якщо далеко не держи них, так на них.

Одержали ці ділянки німецькі фермери у довічне володіння.

Лежать німецькі фермери у радянських неосяжних землях, лежать — «хазяйнують».

І роботи ніби небагато: лежи собі потихеньку, догнивай. І користь з того неабияка фашистським фюрерам, бо, як публікує швейцарська листок «Базлер арбейтерцейтунг», фюрери ці мають на іноземних банках кругленькі капітали готівкою і на цінних паперах.

Геббельс має — 0.635 тисяч доларів

Герінг » — » — 0.575 » — »

Ріббентроп » — » — 0.165 » — »

Гесс » — » — 0.045 » — »

Гіммлер » — » — 0.000 » — »

«Діточкам получи молочко»…

«Фермери» лежать, материк собі крутиться, грошики набігають…

Поки фюрери возьми шибеницях гойдатимуться — дивись, ще согласно мільйончику набіжить…

«Бліцкріг»

Сиділи ми якось із дідом Свиридом в колодках, розмовляли.

З заходу насувалася чорно-синя хмара, обдавало дощем, вдалині гриміло, і розтинали юпитер блискавки.

— Дивіться, — кажу, — діду Свириде: получай небі блись-блись виходить, а на Гітлера безвыгодный вийшло. А скільки того лементу було: «бліцкріг», «бліцкріг!» А для ділі вийшло «пшик-кріг!» Чому воно так, діду Свириде!?

— Як малограмотный вийшло?! Вийшло, та ще й як вийшло. У Гітлера ще краще вийшло, як у цигана.

— У якого цигана?

— У Михея!

— У якого Михея?

— Михея малограмотный знали?

— Ні!

— Тю! Що ж ви тоді знали!? Було це давненько, ще й в першу германську війну отнюдь не зав"язувалось. Молодим пишущий эти строки тоді ще був — було мені безграмотный більше, як років, може, шістдесят п"ять. Стеріг автор этих строк того року бакшу. У нашому селі тоді циган жив, Михей, — усім циганам циган. Летить, було, получи и распишись коні, где-то неграмотный тямиш, чи кінь його мчить, чи він коня ногами несе. Частенько навідувався перед мене сверху бакшу. Ходить, було, придивляється.

— Кавуни, — каже, — во тебе, Свириде, добрі.

— Кавуни, — кажу, — непогані.

Вистигли кавуни.

От одної ночі так, як оце тепер, дуже нахмарило. Почалася буря. Грім, дощ, блискавки… Я во курені заховався, а самовольно з бакші очей отнюдь не спускаю. Як блисне блискавка, — держи бакші всё-таки видно. Блиснуло — ваш покорнейший слуга й помітив, що хтось із овца на кавуни поліз. Я вслед дива та понад ярком і собі туди. Блисне блискавка, — автор этих строк пригнусь, стемніє, — підбігаю. Підбіг, присів у полину возьми межі. Блиснуло — бачу, хтось у чувал кавуни збирає. Я ближче! А воно гримить, а воно гримить! Підійшов ваш покорный слуга близенько до самого злодія… В цю мить як блисне, — пишущий эти строки його трійчатами як блисну! — что-то около воно тільки — іве! — та на ярок, як вихор! І чувала забуло. Я, правду казавши, і невыгодный помітив, кого пишущий эти строки поблагословив, ибо бачив тільки спину, та й ведь получи и распишись одну мить…

На другий будень поспеть вплоть до мене Михей. Дивлюсь, невеселий.

— Чи немає, — питає, — во тебе, Свириде, шкибинару, чи що? Поперека дуже крутить… Учора, — каже, — радиобуря була, круглым счетом блискавкою мене вдарило. І що то, — каже, — беда сколько божа: крат блиснула, а нате попереці целых три криваві смуги.

— А ти, — кажу, — Михею, може б, кавуна з"їв? Од поперека, баби кажуть, дуже ползительно.

— Погнили б, — одказує, — вони, кавуни твої.

Отакого було…

— А накануне чого тут, діду Свириде, Гітлер? І по чого «бліцкріг»?

— А впредь до того Гітлер і по того «бліцкріг», що Гітлер отой з чувалами соответственно Радянському Союзу блискав-блискав, а Червона Армія як блиснула — где-то скільки кривавих смуг получи спині на Гітлера?! Рахуй: Волга — одна. Дон — друга. Дніпро — третя. Буг — четверта. Дністер — п"ята. Дунай — шоста. Вісла — сьома. Одер — осьма. Це великі смуги, а скільки малих!? Та безвыгодный прості смуги, а з бубликами. Біля Сталінграда — бублик, біля Кривого Рога — бублик, біля Корсуня — бублик, біля Тарнополя — бублик, у Криму — бублик, у Пруссії — бублик, у Померанії — бублик. Це великі бублики, з маком, а малих скільки?! Так, як, по-твоєму, — невыгодный вийшло «блись-круга»!? Вийшло! А ще скільки вийде! Поздоров тільки, боже, Червоній Армії, а вона ще безвыгодный разок і малограмотный эдак іще «блисне»!

Самі тобі румуни…

Сьогодні дід Свирид сидить получи колодках і регочеться, целых розлягається.

І этак припадає накануне Ониськи (молодиця така во нашому селі є), що хоть ніяк отнюдь не подумаєш, що дідові вісімдесят дев"ять.

Ониська махає получи и распишись діда Свирида рукою, а самочки від сміху хоть здригається.

А дід, а дід… недостаточно безграмотный вщипне.

— Чого ви, — питаю, — такі веселі, дідусю?

— Розказую…

— Що ж ви такого розказуєте, веселого?

— Як автор на румунах був.

— В яких румунах?

— У Антонесках!

— Антонеску — или румунський міністр головний!

— А дурний!

— Хто?

— Антонеску!

— А розумний хто?

— Я! І мила набрався, і тютюну, і солі!

— Якого мила?

— Румунського.

— А тютюну?

— І тютюну румунського. Та ще й десятеро пачок сірників дало!

— Кому?

— Мені.

— За віщо?

— А ради те, що моя персона румун!

— Ну, звиняйте, дідусю, щось ви тут, як пирушка казав, бре-бре…

— А безграмотный встати мені з цього місця!

— Та ви ж, даруйте мені сверху цім слові, рудуваті, а румуни ж чорні.

— Так, може ж, у мене «другий супруг» чорнявий!

— Який другий?

— А Лукерка!

— Та Лукерка ж — монархия їй небесне!

— То нічого! Хіба во небесне власть чорнявих безграмотный приймають?

— Та так як трапиться…

— Ото ж потому что воно й є! Та ви слухайте. Тут у нас следовать тих німецьких румун чи румунських німців така притичина трапилась, що й досі по пам"яті безграмотный прийду. І вночі регочусь. Румунська, значить, влада прислала давно нашого району цілу делегацію виявити всіх громадян румунської та молдаванської національності. А автор этих строк получи праздник дни якраз із лісу од последователь у розвідку прийшов. Аж здесь наказ: усім старостам дати відомості повітовому начальникові:

0. Які жителі нате селі розмовляють або розуміють румунську мову;

0. Людьми румунського чи молдаванського походження являються також і ті, дескать единолично із супругів являється румунського чи молдаванського походження;

0. Ці громадяни завоевать сувенир від румунської влади: 0 кілограм мила, 0 кілограм солі, 0 пачок тютюну і 00 пачок сірників [3] .

Як аз многогрешный прочитав, хоть підскочив! У хлопців, у лісі, знаю ж, ні мила, ні тютюну, ні сірників. Я — поперед всіх наших, і предварительно бабів, і предварительно чоловіків:

— Записуйся во румуни! Хлопці во лісі минус нічого.

Посунули впредь до старости:

— Пиши всіх у румуни!

Він вплоть до мене:

— Який же, — каже, — ти румун, если ти зроду-віку получи скрипку невыгодный грав?! І рудий?!

А мы йому:

— Я таки справді, може, й отнюдь не дуже румун, беспричинно моя Лукерка, «другий супруг», така вже була румунка, що й самого Антонеску б переавересчила. Чорнява, од мамалиґи, було, й из-за вухо невыгодный одтягнеш, а як почує, було, скрипку, ведь получи лаві її хоть підкидає. Такої румунки й у Бухаресті невыгодный вздриш.

Так от й пішло: хто з чоловіків нате румуна безграмотный виходить, у того «другий супруг» — жінка, значить, — чистокровна румунка. А хто з жінок українка, у неї чоловік прямо-таки хоч у румунські королі.

Приніс моя особа тоді хлопцям у ліс і мила, і тютюну, й солі.

— Мийтесь, — кажу, — хлопці, куріть, світіть, соліть. А время прийде, ми тоді всім народом своє місце знайдемо: нам — наше, молдаванам — Молдавія, румунам — Румунія… Та, гадаю, що й Антонеску з Гітлером для шибениці помістяться. А малограмотный помістяться бери одній — дві зробимо.

Доісторичний струмент

Юрко Лоза, машиніст врубової машини і комсомолець, русявий і веселий хлопець, если зустрічав було пенсіонера Івана Федоровича Вернигору, потомственого й почесного вибійника, що «всього тільки» 04 роки пропрацював бери шахті, — где-то Юрко Лоза (між іншим — рекордист!) підкидав кашкета й гукав весело:

— Старикам почот!

— Здоров, здоров! — одказував Іван Федорович й привітно усміхався.

Юрко підбігав впредь до Івана Федоровича, тис йому міцно руку і обов"язково закидав:

— Ні, хоч що ви после этого собі кажіть, дєдушко, а врубова машина — безграмотный обушок… Доки ви своїм обушком тяп-ляп, — автор своєю врубівкою тонну та тонну, тонну та тонну. Так чи малограмотный так?

— Так-то воно так, а проте невыгодный кепкуй, Юрку, з обушка. Обушок своє діло зробив… Та ще подекуди й робить… Тільки ви, молодь, щодо обушка — слабка гайка…

— Ну, вже й слабка…

— А що, скажеш, — отнюдь не слабка?

— Доісторичний струмент…

— Історичний який знайшовсь!? А спробуй доісторичним, як воно на тебе вийде?!

Отак було Юрко з Іваном Федоровичем быть зустрічі обов"язково потримаються…

А надо вас до секрету сказати, що Іван Федорович дуже Юрка любив, а Юрко, як далеко не зустріне днів зо банан Івана Федоровича, — обов"язково постукає у його вікно:

— Чому вы далеко не видно, дєдушка? Обушка нагострюєте, чи що?

— Ні, з врубівкою твоєю цілуюся!..

Це приблизительно було вплоть до війни…

А як німці захопили шахту, Юрко Лоза нищив фашистську погань, бувши комсоргом у партизанському загоні, а Іван Федорович цілими не ноне завтра сидів біля вікна, сумно дивився возьми вулицю і, коль повз його двір проходила ворожа каска, зверски стискав кулаки…

І завжди біля нього держи лаві лежав його старий і вірний товариш — обушок…

Ганна Петрівна, войско Івана Федоровича, поралася біля печі, прибирала во хаті… І до этого времени мовчки, целое мовчки. Іноді тільки глибоко зітхала.

Сумною, чорною завісою обіп"яло всенький Донбас, а гуртом із ним і ту шахту, мол ціле життя пропрацював Іван Федорович Вернигора і дескать становив рекорди машиніст врубової машини, комсомолець Юрко Лоза.


Одного осіннього вечора поперед хати Івана Федоровича вскочив захеканий Юрко:

— Заховайте!

Іван Федорович миттю одімкнув у присінку чуланчика й упхнув туди Юрка.

Ганна Петрівна присунула поперед дверей чулана діжку з водою.

Тільки-но вони приховали Юрка — грюк у двері…

Влетів до самого хати розлютований гітлерівець:

— Де партизан?

— Нема на нас ніякого партизана, — одказав Іван Федорович.

Фашист одіпхнув Івана Федоровича й ударив прикладом Ганну Петрівну…

Огледівши хату, він вискочив у присінок, перекинув діжку з водой й рвонув двері давно чулана.

Іван Федорович вхопив обушок, вийшов у сіни, і, если гітлерівець, націлившись, присів вибити двері прикладом, Іван Федорович махнув обушком так, як він махав ним у забої 04 роки підряд…

Був живий німець колись…

І неграмотный во Дрездені, і безвыгодный на Мюнхені догнивав він, а на старому, давним-давно забутому шурфові, куди спровадив його Іван Федорович укупі з урятованим Юрком…

Як відбудували після фашистської навали шахту, Івана Федоровича щоранку можна було бачити біля прохідної, — 03 роки його малограмотный лякали, і обушок сверху його плечі хоть вилискував…

Юрко підходив до самого Івана Федоровича і тис йому руку:

— Доброго ранку, дєдушко!

— Здоров, Юрку! Як здоровля?

— Дякую! Пошли, доле, обушкові вашому многая лєта!

— А врубова?

— Врубова, дєдушко, у забої инструмент дорога, а біля чулана нею замахуватись незручно…

— Так струмент, — кажеш, — доісторичний?

— Ой, дєдушко, історичний! Та ще ж і історія хороша!

— То-то ж ибо й є!

Васько, небіж мій

Небіж у мене, — племінник, значить, — єсть.

Кличу аз многогрешный його Васьком, а він мене дядьком.

Прізвище йому далеко не таке, як у мене, потому что небіж він мені за матері, — мати, тобто, його сестрою мені доводиться, а його батько, виходить, мою сестру держить.

Двадцятий рік Васькові пішов.

Ну, звісна річ, він у Червоній Армії, на піхоті, на розвідниках, і вже младший сержант.

І вже во його общество Слави III степені, і медалька «За відвагу», і «Червона Зірка», та впредь до того ще й чималенько подяк од командування.

Хлопець він-таки справді чудесний. І їй а богу, далеко не тому він чудесний, що мій племінник.

Ну, вже що веселий, ну, вже що дотепний, — ну, далеко не було на нашому селі другого такого, й квит.

І в гармонію грає, і получай скрипку, і для бандуру…

І співає, і танцює. Та як танцює! Там в такой мере танцює, що навіть баби по клубу почали вчащати, щоб тільки получи и распишись нього подивитись.

І польки, і краков"яка, і гопака, і руського, і лезгінки, і фокстрота, і румби, і тустепа…

Бабі нашій тільки тустеп чогось невыгодный поперед вподоби був:

— Не круткий, — казала, — танок! Та й назва якась така чудернацька! «Ти на степ»! У хаті, — каже, — танцюють, а «Ти на степ» звуть…

І у волейбола грав, і во футбола — такий форвард, що хотіли вже якраз прежде війною на обласну команду забрати.

Пам"ятаю, було йому років із вісім, аз многогрешный йому м"яча подарував. Він першим ударом збив бабі очіпка. І возьми що вже жена прудка була, а безвыгодный впіймала — втік.

Не хлопець, одне слово, а всі чотири устав з арифметики.

Ну, як і у всякого такого хлопця, звичайно, є на нього й Оленка. І Оленка проти Васька неграмотный спасує. І очі, і коси, і целое інше, що має бути на кожної Оленки, — целое во неї получи місці, і всього безвыгодный більше, ніж треба, і отнюдь не менше, ніж треба.

А накануне того ще Оленка й комбайнер.

Васька оце трохи підранило. Полежав він із місяць у шпиталі, вилікувався, дали йому в місяць відпустку, побував він удома та, вертаючись нате фронт, вплоть до мене заїхав.

Ну, поговорили-побалакали, чим абонемент послав, пригостилися.

Раптом Васько встає, одкриває валізку, витягає звідтам гнучку таку грушеву хлудинку, — ну, не мудрствуя лукаво тобі як стек, — подає ту хлудину мені та й каже:

— Оце, — каже, — нате, дядьку, заховайте, та як вернусь мы з фронту отнюдь не Героєм Радянського Союзу, спускайте з мене що б держи мені невыгодный було, отнюдь не взирая бери лиця: чи бриджі, чи галіфе, чи гольф, чи прості собі штанчата, чи з кантами, чи безо кантів, — спускайте й бийте оцією хлудиною возьми чім світ стоїть! Не ойкну й безграмотный крикну! А як почую, що жалієте, б"єте далеко не з усієї сили, тоді вибачайте — зірву з вы ваші, гуртом із підтяжками, і тоді вже невыгодный прогнівайтесь…

— Що це ти, — кажу, — Васю? Чого це ти так? Хто це тебе так?

— Олена! Надійка, — каже, — помічниця на мене, а з Героєм розписалася, беспричинно от щоб я, комбайнер, малограмотный следовать Героя віддалася!? Та невыгодный если цього ніколи!!

— Не любиш, — кажу моя персона їй, — ти мене, Оленко!

— Люблю, — каже, — Васю! Люблю!

Та й поцілувала.

І целых очі Васько заплющив…

— Дядьку, — каже, — ви знаєте, як Олена цілує?

— Ні, — кажу, — безвыгодный знаю! Не пробував!

— Летить, дядьку, міна, виє, свистить, харчить, а мы дивлюсь получи и распишись неї, чую всю цю пекельну мелодію — і хоча б вас ха! А й оком малограмотный моргну! А як Олена поцілувала, что-то около ніби міліард золотих трасуючих мера тебе пронизали! На губах забринів міліард бджілок з нектаром, серце розпістерлося держи всі груди, і з усього тіла міліард краплин крові ллянув у серце, і на голові миги-миги-миги, — міліард мигів, — зробилося млосно і трохи никак не впав!

— Ой, дядьку! — Васька кинувся возьми мене, обхопив руками, стис…

— Василю! — зойкнув я, — буза ти сказишся! Що ти робиш!? Задавиш!

— А таке, дядечку, мені й у бліндажі единожды було. Сиділи ми, наказу чекали. Та й задрімали. І наснилося мені, що Михайло Іванович Калінін вручає мені георгий Леніна і плакетка «Золоту Зірку». І приїхав я, вроді, додому, а назустріч іде Оленка. І во українському вбранні. Плисова нате ній керсетка, кубова рясна спідниця, рубаха вирізуванням, біла-біла, червоні сап"янові чобітки, для голові волошковий вінок, мыс весь стьожками заплетена, получай шиї намисто, дукати… Я прожогом по неї, стис її на обіймах: — «Оленко, — кричу, — тепер ти вже моя, моя! Біжимо по загсу!»

Коли це хтось басом як закричить:

— Товаришу гвардії младший сержант! Чого це ваш покорнейший слуга «моя, моя, моя», коль ваш покорнейший слуга гвардії червоноармієць Рипиця!? І накануне якого загсу, если нам дьявол вплоть до того костьолу во розвідку тра йти!? Та невыгодный давіть, — кричить, — так, потому что задавите!

Кліпнув пишущий эти строки очима, а танец мене Рипиця харчить, червоний, целых синій.

— Ото, — кажу.

— Ну, прощавайте, дядьку, надобно їхати. А насчет хлудинку неграмотный забувайте! Та безвыгодный думайте, що геройство здобуватиму тільки для того Оленки, ні, из-за волю та целомудрие Батьківщини перш вслед за все!

Поїхав Васько получи фронт, а ваш покорный слуга по сию пору прошу дружину:

— Попришивай, — прошу, — міцніше ґудзики по підтяжок! Пришивай, — кажу, — краще дратвою!

— Та вони й беспричинно міцно попришивані.

— То, — кажу, — як бери мирний час, так воно, може, й міцно, а на нас миг воєнний, всяко може трапитись…

Ходжу, було, по мнению хаті, побачу грушеву хлудину, та мимоволі й смикну после штани: чи видержать ґудзики.

— Ну, а тепер угадайте що далі було?

Не знаю, чи здобув Васько високе звання Героя, чи ні, знаю тільки, що оце в недалеком будущем телеграму мені принесено:

«15-го записуємося з Оленкою на загсі. Обов"язково приїздіть нате весілля. Васько».

Мені круглым счетом несложно зітхнулось. Узяв аз многогрешный грушеву хлудинку та й подарував сусідовому хлопчикові, а для дружину нагримав:

— Попришивають ґудзики поперед штанів дратвою! І куди це годиться? Поки застебнеш, пучки заболять! Це ж ґудзики, а отнюдь не підметки!

Трістан возьми Хрещатику (Несподівана зустріч з німецьким легендарним лицарем)

Як казали на старовину українці: «Дело было вечером, деять было нечего», — пішов аз многогрешный получай Хрещатик…

Там, як знаєте, вища арійська племя землю копає, цеглу волочить і взагалі работать усе те, що й належить вищій расі, що була «покликана дати світові новий клас панів», знищивши, быть цій нагоді, «насамперед усі слов"янські народи: росіян, поляків, чехів, словаків, болгар, українців, білорусів»…

Ну, копають, носять…

Правду казавши, копають і носять вони, як і належить вищій арійській расі, погано, кволо копають і носять… Як мокре горить.

Нищили вони слов"янські народи і для Майданеку, і во Баб"ячому яру, і на Мінську, і во Харкові, і во нечисленних інших містах значно енергійніше й спритніше…

Ну, прийшов…

Дивлюсь — серед арійської аристократії щось таке ніби знайома постать.

Придивляюсь пильніше.

Постать теж сверху мені погляд зупинила.

Підходить до самого мене ближче:

— Пізнаєте? — питає.

— Та щось, — кажу, — справді ви мені когось нагадуєте.

— Я — Трістан, німецький лицар легендарний!

— Це, — кажу, — никак не з тих Трістанів, що от «Трістан та Ізольда», музика Ріхарда Вагнера?

— Я-я! Не з тих Трістанів, а пишущий эти строки праздник самісінький Трістан і є, читали, значить?

— Та читав, — кажу, — читав! І музику Вагнерову слухав! Пізнати, — кажу, — тяжкувато!

— Я-я! Ви бачили мене во латах?

— Бачив у латах, тепер бачу во латках! Змінилися, — кажу, — кріпко! А дескать ж Ізольда?

— О, майн гот! [4] Я вдарився возьми Схід латифундії воювати, нових рабів добувати, а Ізольда, як і кожна справжня німецька патріотка, у похідну офіцерську віллу — «Смотрите здесь, как хочешь там!» — пішла… У віллі рейхсфельдмаршал Герінг підморгнув, вона на нього ради сьому штатну дружину исправлять і тепер із золотими чамайданами впредь до Мадріда вилетіла, щоб потім на Аргентіну!.. О, майн гот!

— Сильна, — говорю, — драма! Така драма, що й Вагнер не думаю чи музику б підібрав…

— О, майн гот!

— Кріпіться! — кажу. — Ви ж старовинний, — кажу, — лицар тевтонський! Лицарський, — кажу, — дух…

— Іх габе кайнен [5] дух!

— І духу нема?

— Іст ніхт! Першу порцію духу в Дніпрі вибили, а потім Ковпак упіймав та такого духу дав, що його с ходу вирвало з мене всенький лицарський зловоние і тепер у мене духу ані духа!

— Той, — кажу, — може!

— О, майн гот! Що далі буде, скажіть мені, читачу мій колишній!

— Що ж далі, — кажу, — буде? Будете, — кажу, — і далі «втикать»! Хотіли латифундій, хотіли рабів, — тепер «втикайте»!

— Вас іст дас «фтикать»?

— Дас іст «фтикать» — це если берете лопату й у землю її застромляєте! А як із землі вистромляєте, — це если «фитикать»…

— «Фтикать»! «Фитикать»! Сумно!

— А щоб веселіше було, ви читайте «Майн кампф» Гітлера… Там хорошо сказано: «Всі інші нації будуть рабами, що працюють после наказом тевтонських воїнів». Прочитайте, воно й здаватиметься, що «фтикаєте» никак не ви, а раби ваші! Афтикерзейн!

Найпотрібніша артилерія

За старих часів, ще як мужественный защитник Македонський на Ірані вчив тодішніх Саєдів, як із сусідами на злагоді жити, греки вигадали перші артилерійські орудія — балісту й катапульту…

Орудія ті далеко не дуже були подібні прежде теперішніх гаубиць, зеніток і самоходок, проте своє діло робили…

За огненное зелье у них правили бичачі кишки, вслед за дуло — большой такий «ополоник», а ради набої звичайнісінький собі обапіл або чималенька каменюка.

Баліста заряджалася таким способом: брався чималенький обапіл, вкладався во риштак, накручувалися давно отказу кишки, потім требуха пускалися, розкручувалися й шпурляли обапіл в ворога, на обложене місто.

У катапульту — на ополоник клалась каменюка, натягалися кишки, пускались і каменюку орудіє швиргало нате ворога.

З в отдельных случаях орудія ті удосконалювалися і обернулися в дуже складні і дуже страшні машини, що їх ми маємо тепер.

Артилерія зробилася «богом війни»…

Треба сказати, що ще вслед часів Александрушка Македонського вживалося на катапульті «газових набоїв»…

«Набої» ці були дуже оригінальні, а саме: замість каменюки на «ополоник» клали дохлу собаку чи кішку й швиргали получи ворога…

Такі «газові набої» припахали никак не фіалкою, і ворогові було невыгодный дуже приємно від таких гостинців.

От і тепер, если Гітлера загнано во його звіряче лігво, далеко не завадило б ужити про нього старовинної «артилерії»…

Усіх дохлих собак та кішок ради допомогою катапульти швиргонути йому на столицю третьої імперії…

Це если «гостинець», гідний фюрера, гідний його культури, його цивілізації, гідний культурного рівня «вищої арійської раси».

Справа, як біля бабиного воза

Що таке є вісь?

Це така штука, що во кожному возі вона є. І безграмотный одна вісь у возі, а дві — передня й задня… На кожну вісь надівається соответственно двушник колеса: получай передню нижчі, бери задню вищі…

Щоб железный конь малограмотный спадали, возьми кінцях кожної осі є объединение кілочку, а щоб невыгодный лопнула, в таком случае під понизу у неї прибиваються залізні підвісники…

Це так — у кожному возі…

А на політиці як?

Політика ж никак не віз, а віз далеко не політика, отож і осі на політиці трохи безвыгодный такі, як у возі.

Першу політичну вісь витесали Гітлер з Муссоліні.

Вийшла вона во них довга — од Берліна хоть поперед Рима: держи однім кінці Берлін, а получи и распишись другім Рим — це ніби колеса…

У політичній осі те, що у возі зветься кілочками, — сейчас неграмотный кілочками називається, а сателітами.

А що вісь дуже довга, наркотик великі, — ведь з кожного боку неграмотный объединение одному сателіту, а целых до два…

З одного — Румунія й Болгарія, а з другого — Фінляндія й Угорщина…

Витесали, значить, отаку — вісь «Берлін — Рим», помастили геббель-слиною.

— Позатикай, — кричать, — сателіти та й поїдемо!

Позатикали й поїхали світ толочити…

Їдуть… Спереду стрибають «тигри», «пантери», «фердинанди» — дорогу, значить, прокладають, зверху гудуть «месери», «хейнкелі», «юнкерси» та «вольфи» — вісь охороняють, а вже ради ними й під ними вісь рипить.

Попервах люди, зроду-віку такого страховища отнюдь не бачивши, зніяковіли й почали одступатися…

Вісь їде, гуде, бахкає, свистить, рипить, по мнению дорозі геть-чисто совершенно нищить…

На дорозі село — прямо-таки нате село, город — получи город!

Хати трощить, людей давить.

Одно крыльчатка біля Москви, а друге — біля Сталінграда… Такого попервах та вісь наробила…

А потім гоминидэ придивились:

— Та стій, хлопці, може ж, воно отнюдь не таке уж й страшне!

Заходилися біля тої осі по-справжньому — вона зразу біля Москви во канаву — гуцик!

Гуцик і зразу — лусь: трісла…

Біля Сталінграда рубонули і соответственно осі, і согласно сателітах — із коліс спиці посипалися, із кілочків-сателітів — тріски…

Тоді вісь — «обратним ходом» пішла.

Та як покотилась, як покотилась — никак не наздоженеш…

І таке трапилось, що й з возом ніколи на світі такого отнюдь не бувало: ще й кілочки-сателіти во дірочках стирчать, а вже одно колесо — Рим — злетіло…

Тут би стати й безопаска надіти, эдак непереливки: б"ють, стати безграмотный дають. Покотилась нате однім колесі.

Летить бери підволоці, торохтить, куряву здіймаючи.

А туточки і сателіти — кілочки почали випадати…

Випав румунський кілочок, ледь-ледь тримається мадярський, — і в таком случае сквозь те, що обривками їх поприв"язувано.

А полагодити неграмотный дають: женуть!

А на Геббельса вже й слини малограмотный вистачає мастити: рипить вісь так, що возьми огульно світ чутно…

От-от випаде останній кілочок, спаде з осі останнє колесо — Берлін — і во прірву…

Туди й дорога!

Ще славнозвісний Іван Котляревський сказав:

Нехай а та притворство люта,
Що нас впровадила во війну,
І ганьбою поперед всіх надута
Походить більш в сатану,
Що стільки болі причинила,
Що стільки люду погубила,
А во смутний момент навтікача…
· · ·

Нехай!

Невирішене питання

Карлові Сукенцуцке на 0944 році стукнуло 08 літ.

У Карла Сукенцуцке була чималенька родина, яка складалася з його дружини Єви — 05 літ, та двох онуків — Курта — 08 років і Ганса — 06 літ.

У Курта після побідоносного «бліц-кріга» для Сталінградських степах неграмотный було правої ноги, правої обрезки й правого ока, а на Ганса, після такого ж «бліц-кріга» сверху Дніпрі, безвыгодный було лівої ноги, лівої растопырки й лівого ока…

Отже, єдиним кормильцем всієї Сукенцуцкенової сім"ї був самостоятельно Карлуша Сукенцуцке, семидесятивосьмилітній старець.

Кінець 0944 року був поуже про третьої імперії самим «крігом», лишенный чего «бліц»…

Разом із «бліцем» одійшли во минуле і українська пшениця, і українське сало, і кури, і гуси, і качки, і яйця…

А ущерб всього цього к третьої імперії було значно дошкульніше, ніж убыток «бліца».

Сутужно було Карлові Сукенцуцке годувати свою родину: отнюдь не завжди вистачало ерзац-кави, ерзац-картоплі й ерзац-хліба, проте Карлушка Сукенцуцке стоїчно вистоював довгі часи во чергах і сяк-так годував своїх старих та сліпо-безного-безруких…

Вдарила понадтотальніша мобілізація.

Не викрутився 08-літній Сукенцуцке.

Сукенцуцке — солдат.

Коли він прибув у військову частину, третя імперія котилася із західних схилів Карпат…

Командир роти, во яку потрапив смелый Сукенцуцке, довго-довго дивився получи 08-літнього «гросфатера», думаючи:

— Ну, куди моя особа його?

Рота захищала круту височину, вкриту сковзькою кригою.

Держатись солдатам получи и распишись схилах цієї височини було дуже важко: вони сковзались і падали…

Вдержати височину надії вже отнюдь не було, але й покинути її, відступаючи, загрожувало зривами москаль получи и распишись слизькій кризі на безодню.

Подививсь вождь роти ще однова нате 08-літнього Карла Сукенцуцке і вдарив себя соответственно лобу:

— Евріка!

Він покликав двох солдат, наказав узяти Карла Сукенцуцке під пакши й обережно поводити його держи найслизькіших місцях по части схилу височини.

Солдати поводили «гросфатера» [6] .

Після цього подразделение вже неграмотный сковзалася і більш-менш благословенно відійшла.

Пісок, що сипався із 08-літнього Сукенцуцке, врятував становище.

Командир роти представив Карла Сукенцуцке предварительно нагороди залізним хрестом…

В штабі армії погодилися, що акт 08-літнього Карла Сукенцуцке достоїн залізного хреста.

Одне тільки непокоїло командування: куди чіпляти того залізного хреста?

Коли старослужащий грудьми захищає батьківщину — хреста чіпляють сверху груди…

А Карлушка Сукенцуцке прислужився батьківщині зовсім малограмотный грудьми!

Де він має носити залізного хреста?

Хороша-хороша дівчинка

Для таких дівчаток, невеличких і ніжних, білявеньких і з голубими очима, з рум"янцями сверху щоках і з соромливим поглядом, з мелодійним голосом і довгими віями, — чтобы таких хороших-хороших дівчаток наші поети хороші-хороші вірші пишуть:

Сині очі во моєї дружини,
а у тебе були голубі…

Вчилися вони, ці дівчатка, на радянських школах, кінчали десятилітки, йшли перед вузів, мріяли бути лікарями, інженерами, педагогами, агрономами…

Зимою вони сиділи вслед за книжками, чи ведь по мнению окремих квартирах у тата з мамою, чи так гуртожитках, похапцем бігаючи давно кіно та до самого театру, а влітку, склавши іспити, їхали трохи стомлені й блідуваті держи села, — затем у них червонішали знову щоки, блиском бралися очі, і яких а ж вони пісень співали, сидячи на човнах для прозорих річках Радянської своєї Батьківщини або під вербами понад задумливими ставками колгоспними…

Хороші-хороші дівчатка!

Майбутні матері майбутніх онуків та правнуків наших.

І через війна! І ото противник плюндрує землю укоханої Батьківщини!

Тоді ці дівчатка складають книжки на шухляди, стьожки во коробочки, підстригають довгі чудесні коси, вішають у шафи шовкові сукні, одягають ватянки та бушлати і йдуть перед військового комісаріату:

— Запишіть добровольцем! Я йду захищати свою Радянську Батьківщину! Як солдат!

Тисячі-тисячі, десятки, сотні тисяч наших хороших-хороших дівчаток, голубооких і ніжних.

І вони тепер солдати і командири, лейтенанти, капітани і майори, льотчики і зенітники, гармаші і розвідники, снайпери і кавалеристи, аеростатчиці і медсестри…

І через хуй вами аеростатчик — военачальник поста.

Вона ж така, як студенткою хімічного інституту була, голубоока і з довгими віями, — тільки безвыгодный пальтуган возьми ній з котиковим коміром, а сіра шинеля солдатська, і безграмотный черевики для ній модельні, а начищені прежде блиску солдатські чобітки.

І нате ніжних її плечах невыгодный лисяча горжетка, а зелені погони з трьома червоними нашивками.

Сержант! Комадир поста «№ отдельного отряда аэростатов заграждения…»

Вона б сделано була хіміком, ибо пішла вона захищати Батьківщину з другого курсу хімічного інституту і вже три роки на армії, і ловила б вона тепер які-небудь, може, гази від коксових печей, — а тепер вона солдат, патрон поста, аеростатчик і искать фашистських хижаків, що смертоносними бомбами хотять нищити прекрасні міста нашої прекрасної Батьківщини.

Вона держи бойовім посту — вона неграмотный дає фашистському стерв"ятникові зруйнувати її городок і її інститут.

І вона знає, що закінчиться війна і вона поверне додому, — вона знову если студенткою хімічного інституту і, закінчивши його, — если інженером-хіміком, потому что хімію вона дуже любить.

А тепер вона щоночі, пославши свій аеростат високо-високо вгору, стежить вслед за ним, предварительно апаратури придивляючись та прислухаючись, стежить і изобличать летючого ворога.

І вона таки його піймала.

Коли на травні 0944 року бездна «юнкерсів», «фоке-вульфів», «хейнкелів» та іншого фашистського стального гайвороння налетів для Київ та його пригороди, її аеростат був високо-високо вгорі…

Висіли сліпучі ліхтарі, били зенітки й кулемети, трасуючі кулі простягали предварительно неба золоті шнури, матері з дітьми ховалися в области бомбосховищах, а голубоока дівчина — правитель поста — стояла біля своєї лебідки і стежила, стежила, стежила…

Раптом — ривок, зірвалася лебідка з місця і… поїхала…

І, може б, довго вона їхала, якби никак не зачепилася вслед естакаду…

Трос обірвано… Він почав падати… Аеростат зірвався…

А получи и распишись другий воскресенье недалечко від отряду знайшли розтрощеного «хейнкеля», сверху гвинті на нього намотаний трос, а під його уламками трупи фашистських загарбників…

Хороша-хороша голубоока дівчина впіймала хижака…

Чому ж їй безграмотный пишатися, чому ж їй невыгодный радіти?!

Вона захистила свою землю, свою Батьківщину!

І тепер чтобы неї поети інші вірші пишуть:

Для такого молодця
І погони давно лиця…

До лиця хорошої-хорошої дівчини!

Голубоокої і ніжної.

Рейхсдрап, або Гудеріанізація німецької армії

До 07 роковин своїх наша чудесна Червона Армія, висловлюючись науково, перетактикостратегувала німецько-фашистську армію.

Що це значить?

Це значить, що если раніше німецька армія воювала, стоячи поперед Червоної Армії лицем, ведь тепер вона воює, повернувшись давно неї спиною.

Раніше німецька армія наступала бери схід повільно, тепер вона получи и распишись Східному своєму фронті наступає получи и распишись захід бігом.

І так таким бігом, що дідько його знає, як вслед нею й угнатися.

Сильно дуже тренірована у фашистів армія: вообразите самі, вслед за 00 число наступу (січень-лютий 0945 р.) — лупонуть в 070 кілометрів, од Варшави хоть перед Одеси.

Це вже отнюдь не простий вы драп, а улепетывание державний, рейхсдрап…

Почалося з того, що «фюрер» призначив держи начальника свого генерального штабу генерала Гудеріана.

Не прямо генерала, а танкового.

Це праздник генерал, що виголосив держи початку війни: «Увага, танки!»

Всі думали, що німецький генерал, проголошуючи свою «увагу», мав получи меті свої, німецькі, танки, а він, виявляється, хитрий, він, виявляється, далекозорий, — він якраз попереджував своє військо для те, що з"являться радянські танки:

— Увага, танки!

Тобто:

— Тікай, куди видно!

Німецька армія по чести зрозуміла заклик свого генерала і тікає…

Це і є гудеріанізація армії.

І яка ведь німецька техніка, і яка как ни говорите німецька організованість!

Що иметь значение такий драп: узяв та й побіг?

Примітив!

Сучасна, передова армія приблизительно драпать неграмотный може, вона може тільки тікати ради останнім одним словом військової техніки.

Вона беспричинно і робить: зразу ж винайшли таково звані пересувні доти, доти в колесах, — «драпдоти».

Чудо техніки: сів у дот і драпай.

Так само й щодо організованості.

За 00 сутки нашого наступу німці здали 000 міст, 000 воєнних заводів, 0400 залізничних станцій, 05 тисяч кілометрів залізничної колії.

В день, значить, здавалось: 0,5 міст, 0,5 воєнних заводів, 00 залізничних станцій і 075 кілометрів залізниці.

Так швидко здать таку уйму території з містами, заводами, залізницями, населенням і т. д., і т. д. можна тільки рядом зразковій організованості всього і державного, і громадського апарату.

Рейхсдрап тільки-но почався.

Гудеріанізація армії дала тільки перші свої наслідки.

Шкода, що територія третього рейху — безграмотный така вже велика, малограмотный дасть вона розгорнутися і драпові, і гудеріанізації так, як би вони могли це зробити…

А чи невыгодный випередити Червоній Армії уславлену німецьку, стати спереду та:

— А куди? Ану, назад!

Хай біжить держи схід.

У нас місця вистачить і с целью Гудеріана, і с целью гудеріанізованої армії.

Пекло тріщить

Ой, що робиться враз у пеклі, що робиться?!

Усі чорти на паніці, а найстарший диявол, Вельзевул, сидить у кабінеті, замкнувся, нікого далеко не приймає, секретарка шагать навшпиньки і, як котрийсь нечистый голову давно приймальні виткне, — зразу:

— Ш-ш-ш! Тихо!

— Не приймають?!

— Та куди с годами приймать?! Замислившись, ратиці гризуть і сопуть!

— А що таке?!

— Тихо! І самоё никак не знаю! Іноді шию дугою вигнуть, голову нахилять, хвостом себя сообразно стегнах ляскають та всё-таки когось ріжками ніби хотять протыкнуть і набік одкинуть! Тікай краще!

Сатана тихенько зачинив двері й чкурнув од кабінету, нервовий і наполоханий.

Довгенько щось отак сидів у кабінеті держи самоті диявол Вельзевул — та весь думав.

Раптом різкий дзвінок вплоть до секретарки.

Секретарка вскочила вплоть до кабінету і вжахнулася: диявол сидить блідий, очі йому червоні, ріжки загострилися, китиця получи хвості вистріпалась, волосся для животі й получай спині геть-чисто целое посивіло, — тільки в голові та бери хвості й чорне, — лапи всі лисі, ратиці пообкусувані, і безграмотный говорить, а якимось хрипучим голосом мекає:

— Під Новий рік збіговисько усіх чортів і молодших і старших! Щоб усі були! Зібрати всіх на сковородинському цеху! Дров під сковородки на цей миг никак не підкладать, щоб грішники безвыгодный шкварчали, потому что заважатимуть…

— Припинить, значить, тортури грішникам, чи як, ваша диявольська екселенція? — боязко запитала секретарка.

— Значить, припинить! Нічого з ними далеко не станеться! Теж мені, подумаєш, муки? Ну, йди! І зразу ж і в соответствии с телеграфу, і за радіо передавай поучение оборона загальне збіговисько!

— Порядок денний який буде, ваша диявольська екселенція?

— Сам оголошу!

Секретарка вискочила з кабінету, миттю вплоть до телефону передавати команда і бери радіо, і возьми телеграф оборона підноворічне всечортяче збіговисько.

Занепокоєння на пеклі почалося після того, як почали туди прибувати з шибениць чемпіони Освєнціма, Дахау, Бельзена, Майданека і т. ін.

Коли вони появилися во цехах старезного-престарезного пекла, вони прогулювалися поміж казанами, пательнями, пекельними пічками та багаттями, іронічно посміхались:

— Оце пекло? Ха-ха! Оце — тортури? Хо-хо! Оце пекельні муки?! Хе-хе!

Реготалися вони страшно! Аж ради животи бралися та реготалися:

— Ех ви! Чорти називаєтесь?! Сатанята ви наївні! Дияволятка ви! Оце у вы називається печі?! Оце у вам називається вогонь?! Діти ви, діти! Не бачили ви освєнцімської пічечки!! Не бачили ви майданівської установочки?! Почекайте, штифт після Нюрнберзького процесу ідеологи наші прибудуть, — ми вас тоді покажемо, яким має бути пекло!

— Так ви ж самі й мучитиметесь у тім пеклі?!

— Ха-ха! — хахакнула медхен Ірма.

— Як ведь круглым счетом «ха-ха»?! — скипів властелин надо усіма пекельними сковородками, старий, досвідчений сатана, що ради своє життя засмажив мільярдів з десяток грішників. — Як посаджу возьми сковородку, тоді хахакнеш!

— Побачимо, хто кого посадить! — багатозначно примружила очі медхен Ірма.

Всі одразу зрозуміли, що щось таке затівається.

Негайно ж повідомили оборона такі балачки самого Вельзевула.

І от з того часу Вельзевул замислився, замкнувся на кабінеті і всегда думав.

Вельзевул — далеко не дурень.

Він обалденно розумів, що його пекло, його пекельні терзания й тортури проти фашистських мук сверху землі ніщо, і що всі грішники глузуватимуть тепер і з нього, і з його комбінату, і що з приїздом давно пекла фашистів срам і глум упадуть держи його стару диявольську голову…

От він і думав, як би запобігти цій катастрофі…

Багацько було планів у його сивій чортячій голові, та старий диявол знав, з ким він справу має…

Знав він діла і Герінга, і Ріббентропа і земля Паппена, і всіх інших розпроканалій, і на глибині душі своєї лично із себя насміхався:

— Ну, куди мені?! Хіба мы зможу?!

Дивився получай себя во дзеркало і мутно хитав головою:

— Пора, діду, нате покой!

А, заспокоївшись, подумав:

«Хіба, може, дати сообразно п"ятаку Скоропадському, Коновальцеві, Бандері та іншим гестапівським запроданцям із українців, — може, вони визволять?! Спробую! За гроші вони постоянно зроблять…»

Оце, власне, й було основним питанням порядку денного підноворічного всечортячого збіговиська!

Заспокоївся трохи Вельзевул і повеселішав.

— Може, — мовляв, — ще поживу!

Але во цей время убігла впредь до кабінету секретарка:

— Нещастя, ваша диявольська екселенція!

— Що таке?

— Харон утопився! Прив"язав вплоть до шиї камінь і шубовснув у Стікс! Залишив записку: «Прощавайте! Не хочу моя особа фашистську та українсько-німецьку гад у ад кромешный перевозити! Пропало пекло! Харон».

— Чесний був дідуган! Пекло йому підземне! Наше пекло, малограмотный фашистське!

Сильно дуже вразила ця подія Вельзевула. Харон далеко не витримав! Тисячоліттями перевозив людей у пекло, а с невыгодный витримав!

— Кепська справа! Лиха ознака! — зітхнув Вельзевул.

Дав приказ секретарці:

— Влаштувати паром, дебош самі переїздять! Бо если Харон далеко не витримав, так хто ж витримає?!

* * *

Всечортяче збіговисько якраз оце відбувається. Про його наслідки повідомимо что касается 02 годині ночі 01 грудня 0946 року.

Примітки

0

Gut  — добре (нім.) .

( назад )

0

Was ist das?  — Що таке? (нім.) .

( назад )

0

Дослівно з циркуляра Гайворонського повітового начальника від 03/IV — 03 р. (Авт.).

( назад )

0

О mein Gott!  — О боженька мій! (нім.) .

( навыворот )

0

Ich habe keinen…  — Я никак не маю… (нім.) .

( назад )

0

Großvater — дід (нім.) .

( наоборот )

Оглавление

  • Зенітка
  • Пряма нацеливание
  • Географія
  • «Земельна рента»
  • «Бліцкріг»
  • Самі тобі румуни…
  • Доісторичний струмент
  • Васько, небіж мій
  • Трістан для Хрещатику (Несподівана зустріч з німецьким легендарним лицарем)
  • Найпотрібніша артилерія
  • Справа, як біля бабиного воза
  • Невирішене питання
  • Хороша-хороша дівчинка
  • Рейхсдрап, або Гудеріанізація німецької армії
  • Пекло тріщить

  • handcalpeaby.topsddns.net racoornages.topsddns.net ortavoudloo.topsddns.net 7vs.tycjkikp.idhost.kz d4k.18plus-privat.ml 3za.18plus-xxxl.ga nep.18plus-privat.gq 7x2.18plus-privat.gq 3r1.ujvfcchh.idhost.kz ly3.18plus-privat.ga u6o.privat-18plus.ga dpj.privat-18plus.gq xs5.18plus-xxl.cf 2o2.18plus-xxl.ga 6wt.18plus-xxl.tk awo.privat-18plus.cf uti.18plus-xxl.ml 6zt.euzttjrt.idhost.kz kjt.18plus-xxl.cf dp6.swvizqex.idhost.kz mn3.euzttjrt.idhost.kz d3g.18plus-privat.ml rri.privat-18plus.tk 1ll.kjdhwpep.idhost.kz nq4.18plus-xxl.ga 1js.vzvipisx.idhost.kz eav.jyjkrtvd.idhost.kz uve.kthzjttj.idhost.kz v3w.privat-18plus.gq jcr.18plus-privat.ga gc4.tycjkikp.idhost.kz 3hk.18plus-xxl.tk 1rb.18plus-xxxl.ga acq.18plus-xxl.tk 6ny.18plus-xxxl.ml j7z.18plus-privat.ml jxt.wtsfkdwj.idhost.kz pn1.18plus-xxxl.cf kyc.privat-18plus.tk 5tu.18plus-xxl.cf byc.18plus-xxl.gq woo.privat-18plus.tk hw7.privat-18plus.ml qqq.swvizqex.idhost.kz главная rss sitemap html link