Всего книг на библиотеке - 048250 томов
Объем библиотеки - 003 гигабайт
Всего представлено авторов - 039708
Пользователей - 07959

Последние комментарии

Впечатления

Чукк относительно Smith : Special Purposes: First Strike Weapon ( Альтернативная летопись )

Больше советских прописная истина в целях бога советских клише!
Не вчитывался, хотя летучка спецназовцев (Фрейлина, Гулаг, Череп, Новенький, Принцесса, Монгол, Крестьянин, равно второго Вадим) попадает во нью-йорк, каковой на практике захвачен зомби. Некоторые спецназовцы покусаны, же впредь до конца далеко не обращаются, а могут себя контролировать, равно пытаются уяснить аюшки? со ними случилось, равно с каких щей они невыгодный првращаются на зомби.
В наличии Гулаг, политбюро, КГБ, РПГ, афган - перед медведей вместе с балалайками отнюдь не дошел.
Не думаю ась? целесообразно ждать перевода бери имперский во ближайшее время...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
AN1317 оборона Земляной : Шагнуть после ширь ( Боевая фантастика )

Аннотация попросту жесть!

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Чукк оборона Голден : Чужой: Река боли ( Боевая фантастика )

Хорошо, хотя мало, окаянный возьми!
Являясь большим фанатом "Чужих", вместе с удовольствием прочел произведение.
Книга насчёт том, на правах колонисты LV-426 нашли чужих, наравне принесли зараженных во колонию, равным образом на правах чужие развились да стали обуревать людей.
Немного скомкано во конце, как бы ми показалось, да всё а отлично.
Автор заложил последние главы в целях продолжения.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
sboir насчет Ермаков : Мир кроме лжи. Древний созерцание нате свой Дом ( Философия )

тупой до этих пор тупее...

Рейтинг: +1 ( 0 за, 0 против).
чтун оборона Метельский : Призрачный академист ( Фэнтези )

В общем равно целом - Микола Александрович на своем - неграмотный постесняюсь произносить - репертуаре! Он у него еще есть; портфолио ЛИТАниме наработано. О книге - на срок читаю; тем далеко не не столь замечу, что-нибудь на прошлых произведениях доксограф упирал получи мистическую составляющую. Это - сплетается со спортом (в частности - из кэн-до). Если миновать экзотическую хватит за глаза составляющую на европейца специфику - бог пусть даже читаемая книга. Несмотря получай единообразную составляющую (сирота; хотя ОСОБЕННЫЙ) интрига усилий удерживает барыш одними фактиками с жизни восточных соседей - не мудрствуя лукаво про начала.Да равно экшн кардинально выдержан, рояльных заводов оторванно малограмотный замечено... ну, коли всего лишь антикварная рояльная "лавочка"... НО! Жанр - обязывает. Оценку на срок безвыгодный ставлю - оттого в духе отнюдь не дочитано.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
DXBCKT относительно Злотников : Орел взмывает вверх ( Альтернативная анналы )

Честно говоря сейчас беспристрастный праздник пытаюсь кончить третью пай данной СИ, согласен нечто заело... Нет! Ну куда-нибудь покамест дальше? Уже изумительный следующий части ГГ приличествует "лечь со счастливой улыбкой" во гроб, потому неграмотный в таком случае зачем утилита наименьшее количество - утилита от силы равно как говорится "во всю ширь": Русь почти не сверхдержава, имущество граждан равным образом ВВП заставило бы последних руководителей страна советов "посыпать голову пеплом" да полить ручьем застрелиться..., верные курсу президента... (прошу прощения) царя, сыновья сделано "наблатыкались" равно совершают неепические проделки "втаптывая остатки неразумных государств" на грязь, а на Москве проводится очередная мегареконструкция... В общем... сижу равно далеко не пойму гораздо но козни автора заведет дальше? Сразу для звездолетам иначе говоря хотя бы бы ко танкам Т-35-85 из командирской башенкой... кодекс на срок остается недочитанной...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
DXBCKT насчет Тополь : Невинная настя другими словами 000 первых мужчин ( Современная житейские мелочи )

Очередная слезливая летопись с целью подрастающего поколения (от обиженного «совком» автора) об часть в духе приобреть свою истинную страсть равным образом разнюхать ее эталонно на сотом мужике, которому даная ведь с восторгом отдается, (хотя подчас прямо-таки ограничивается «доп.услугами»). Особо примечательно что-то вопреки получай ведь что-нибудь ее изнасиловали во 03 полет для чердаке (а насильникам обещаются жуткие кары), симпатия «...гордится предварительно своими сверстницами зачем приблизительно раным-рано основные положения свою половую жизнь, возьми хоть равно приблизительно неудачно»... Далее жуткое уловка взаимоотношений средь сыздавна бывшими, не далее как бывшими, настоящими да кандидатами во будущие... равным образом возле во всех отношениях около этом ГГ корчит изо себя «невинную Лолиту», размышляя что касается превратностях судьбы да «подлой сильный натуре»... слазя со очередного бойфренда. В общем анналы безграмотный нова равным образом секрет ее сводится ко следующему: трахайтесь со всеми который придется, а «свет истинной любви» озарит вы обязательно... наверно так в ряду сифилисом равным образом ВиЧ. Вот такая нехитрая «сказка чтобы юных равно пытливых умов». P.S Да равным образом отнюдь не ведь почто бы пишущий эти строки был злобствующим критиком «обличающим язвы современности» во силу того сиречь иного личного комплекса... Просто ми своеручно от случая к случаю руки чешутся почто бы моя дитя выросла никак не во «цивилизованном гетто» (где однако «непонятное», вместе с удовольствием «растолкуют по сию пору знающие одногодки» - сейчас адски едва в области стариковски уставшие с сих «нудных равно бесполезных проповедей» своих «замшелых предков»), а где-нибудь во Сибирской глуши идеже до прежнему единодержавно зуммер получи безвыездно хуторок (да да оный получи и распишись проводе), а «ящик малограмотный ловит»... Нет понятно личные предпочтения кажинный выбирает сам, однако не правда ли? что-нибудь без дальних слов эпоха отнюдь не индивидуальностей, а «модных трендов» соревнующихся в лоне с лица всего только «в красоте последнего оттяга» (дикое селфи-падения от 05-ного на дому либо медленное отупление свиноматки во окружении бесконечных сериалов для ТВ). И одно деяние при случае оный сортировка делает сейчас сформировавшийся человек, а вовсе другое, эпизодически спирт не без; детства «заряжен» всякими пииип... сопливо-розово-голубыми мультиками «хентай, аниме равно пр равным образом пр.»...

Рейтинг: +1 ( 0 за, 0 против).
загрузка...

Зенітка (збірка) (fb2)

- Зенітка (збірка) (а.с. Усмішки, фейлетони, гуморески 0944–1950 -1) 017K (скачать fb2) - Остап Вишня

Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает на Internet Explorer)


Настройки текста:



Остап Вишня Зенітка

Зенітка

Сидить дід Свирид получи колодках. Сидить, стружить верболозину.

— Як діла, дідусю? Драстуйте!

— Драстуйте! Діла? Діла — нічого! Діла, як казали оті песиголовці, — гут! [1]

— І по-німецькому, дідусю, навчились?

— Атож. У соприкосновенії з ворогом був, — через і навчився.

— І довго, дідусю, соприкасалися?

— Так безграмотный так, щоб дуже й довго, а проте троє й од мене «у соприкосновеніє з землею» пішли. Загребли трьох отам возьми вигоні… І могилу вони були насипали й хреста поставили; приблизительно як наші оце повернулись, моя персона й хреста порубав і могилу в соответствии с вітру розвіяв… Щоб і сліду од погані безвыгодный було.

— …Розказати, кажете? Ну, слухайте.

…Наближалися фашисти; знелюдніло наше село. Кілька старих бабів тільки й лишилося. Опинився й ваш покорнейший слуга соответственно праздник бік річки, во лісі, у партизанах… Обіда хлопцям варив, коні пас. Та й закортіло мені подивитися, хто ж у моїй хаті ради хазяїна тепер править, потому что одинцем моя персона жив, сам як палець. От одного разу підійшов моя особа накануне річки, як сейчас добре смерклось, витяг з очерету човна, сів, поплив та й висадився десантом у себя ж таки во березі. Висадився десантом, а потім перебіжками, перебіжками поміж соняшниками, та ради хлівом у лопухах і замаскувався. Замаскувався і сидю. А на хаті, бачу, світло горить, гомонять, чую, дехто співати зривається.

Я сидю, чекаю: хай, думаю собі, як поснуть, тоді вже моя особа прийму рішеніє. Довгенько довелось чекати. Коли вал двері для ґанок — рип! — виходять троє: двоє, чую, фашисти, а третій Панько Нужник, — вслед за старосту вони його призначили. Батько його крамничку во нас держав, а воно, сопливе, виплакало, щоб його во колгосп прийняли. А тепер, бач, ста-а-ро-ста! Вийшли й прямують по хліва. А во хліві на мене возьми горищі трохи сіна було… Так от Панько їх туди ночувати веде, ибо на хаті душно. Полізли вони сверху горище, полягали. Чую, — хропуть. Я з лопухів потихесеньку, навшпиньки, у хлів. У руках у мене вила-трійчата, залізні. Я розмахуюсь та крізь лісу вилами — раз, два, три!

Як взвигнуть вони там, як закричать:

— Вас іст дас? [2]

А Нужник:

— О, рятуйте! Хтось із землі з зенітки б"є!

Ага, думаю, сукині ви сини, поуже мої самодива вы из-за зенітку здаються, почекайте, ще никак не те буде. Та з тим знову перебіжками у берег, сверху човна й возьми праздник бік. За три дні поздихали вони всі троє: приближенно переказували потім із села. Я їм вилами животи попротикав. Отаке моє з ворогом соприкосновеніє.

— Скільки ж вам, діду, літ?

— Та хто зна! Чи сімдесят дев"ять, чи вісімдесят дев"ять? Хіба їх полічиш? Знаю, що дев"ять, а яких саме, ранее й неграмотный скажу.

— І от ви безвыгодный побоялись, — единодержавно для трьох?

— Побоявся? Та, чоловіче божий, війна — це ж моє рідне дєло. Я ж увесь свій вік воювався з… бабою. Лукерки моєї безвыгодный знали? Хіба ж такі страженія були, як з отими поганцями получай горищі! Та пишущий эти строки їх, як щурят, подавив! А покійниця моя — тарарам царствує! — та вона б хозяйка в дивізію з рогачем пішла! На що ми з кумом — королевство йому теж небесне! — було вдвох… та куди там!

Сидю, було, моя особа під повіткою, зубці перед грабель тешу, а вона вийде получай ґанок та як стрельне: «Свириде!»

Вірите, сокира на мене на руках самоё собі тільки — стриб! стриб! стриб! Як бери теперішню техніку, беспричинно чиста тобі «катюша». З нею ваш покорнейший слуга в такой мере напрактикувався, що ніяка війна мені ані під шапку. Наступати для Лукерку, щоправда, пишущий эти строки невыгодный наступав, більше одбивав атаки, а воюватися доводилось чуть-чуть никак не щодня.

Одного разу, во неділю, ми з кумом, ще й нате достойне малограмотный дзвонили, безвыгодный видержали: хильнули. І добренько-таки хильнули. Коли болт Лукерка з церкви!

— Держись, — кажу, — куме, сражение буде! Якщо поодинці, будемо биті. Давай згуртуємось у військове соєдінєніє, ибо інакше розгром. Перемеле живу силу й техніку!

Утворили ми соєдінєніє. Тільки-но вона держи ґанок, моя особа зразу вроді як для «ура»:

— Що це ти до церквах по полудня товчешся?! Піп медом частує, чи що?

А крестный з правого флангу заходить. Але тогда у нас обшибка організаційна вийшла: рогачів ми никак не поховали. Ех! — вона следовать рогача й на контратаку! Прорвала фронт. Ми з кумом получай зарані підготовані позиції — во погрібник. Опорний, вроді, пункт.

Уже й пироги похололи, а вона по сию пору во погрібнику во окруженії держить. Сидю пишущий эти строки вслед діжкою з сирівцем, куняю.

Кум і каже:

— Як знаєш, — каже, — Свириде, а автор этих строк перед своїх пробиватися буду. У моєї Христі теж сьогодні пироги.

— Дивись, — кажу, — куме, тобі видніше. А краще отнюдь не ризикувати завидна, скандал як смеркне.

— Що ти, Свириде, як смеркне? Та які ж смерком пироги?

Перехрестився куманек і рвонув на н-ському направленії. І таки пробився во розположеніє своєї Христі. Щоправда, рогачем його таки контузило, але з ніг далеко не збило!

А автор целых до самого вечора во окруженії вслед діжкою з сирівцем просидів. Тільки ввечері уласкавилась трохи Лукерка; підходить, одчиняє погрібника:

— Сидиш? — каже.

— Сидю! — кажу.

— Іди ж хоч галушок попоїж, а в таком случае охлянеш!

— Кинь, — кажу, — рогача, тоді вийду!

Бойова була покійниця!

Було з нею й стратегії, й тактики. Де ми з кумом тільки неграмотный маскувались: і во картоплинні, і на коноплях. Та обнаружить, було, враз! Обнаружить — і витіснить! Та тіснить, було, хоть давно водяного рубежа, перед річки. А ми з кумом плавати безграмотный вміли, стоїмо у водяному рубежі нате дистанцію, щоб рогачем безграмотный дістало. Стоїмо, мокнемо.

А вона:

— Мокнете?! Мокніть, іродові душі, мы з вы конопель натіпаю.

Та після такої практики мені з отими гнидяними хрицями й робити отнюдь не було чого. Шкода — доносчик нема: ми б з ним у соєдінєнії безвыгодный те б показали.

Кум і льотчик кріпкий був. Ас!

Трусимо ми якось кислиці з кумом. Повилазили сверху деревцо й трусимо. А кислиця висока була, розложиста. Фашисти, кляті, зрубали її. Лукерка во пелену кислиці збирає. Трусили, трусили, — ке, думаємо, закуримо. Люльки на зуби, песок огню креше…

Коли це знову як бахне:

— Знову вслед люльки!

Так ми з кумом як стій з кислиці у піке. Кум таки приземлився, хоч і скапотував, а ваш покорнейший слуга з піке — во штопор, із штопора отнюдь не вийшов, протаранив Лукерці спідницю й урізавсь у землю! За півгодини тільки очунявся, кліпнув очима, дивлюсь: ліворуч стоїть кум, аварію зачухує, праворуч Лукерка з цеберкою води. Ворухнувсь — рулі повороту ні во руках, ні на ногах отнюдь не дєйствують, кабіна й увесь брюхо мокрі-мокрісінькі…

— Живий, признание богу! — крестный каже.

А Лукерка:

— Був би, — каже, — він живий, якби безграмотный моя кубова спідниця! Хай скаже спасибі спідниці, що затримала, — угруз би був у землю по мнению самісінький штурвал глибини! Ех, льотчики, — каже, — молодчики!

А ви кажете, чи безграмотный злякався ваш покорный слуга трьох гітлерівців?

Після такої практики?! Таке й вигадаєте!

— А що тепер поробляєте, дідусю?

— Прийшли наші — аз многогрешный демобілізувався. Дуже швидко німці тікають, далеко не наздожену. Хай уж молодші гонять. А мы оце дітлахам у дитячий водоемчик пищики роблю. Такі ж утішненькі дітоньки! Та колгоспну череду з евакуації виглядаю. Треба випасати, венчание відбудовувати після німецької погані. Ех, кумушка б оце мені, ми б оце вдвох… Хочете, може, «зенітку» мою побачити? Ось вона!

І погладив ніжно дід Свирид свої вила-трійчата…

Пряма нацеливание

Анікого-нікогісінько невыгодный було на бабусі, крім Івасика.

І во Івасика неграмотный було ні батька, ні матері, а була на Івасика самочки тільки бабуся.

Викохала бабуся Івасика, випестила. І сорочечка завсігди на Івасика чистенька, випрана біленько і червоною заполоччю у хрестики вигаптувана. І волоссячко во Івасика вичесане, і ніжки на нього щовечора тепленькою водицею вимиті.

І як засне, було, Івасик увечері, начинаться навколішки бабуся на пороге царицею небесною:

— Царице небесная, оборони страта Івасика і від недуги тяжкої, і від ока лихого. Один-бо він у мене, однісінький. Спаси його й помилуй! І присноблаженная і пренепорочная! Амінь!

Ріс Івасик. Виріс Івасик.

Уже й десятирічку Івасик закінчує, і во драмгуртку во клубі колгоспному, а найбільше давно вподоби Івасикові військовий гурток, і найретельніше вивчає Івасик гарматну справу, артилерію.

А ввечері, було, сидить біля столу Івасик та вголос і вичитує оборона гармати різні: і насчет важкі, і для польові, і насчет зенітні.

А бабуся біля Івасика сидить, получи Івасика дивиться, слухає.

— Ой, бабусю, — Івасик усміхається, — слухайте й вивчайте. Щоб знали ви во мене оборона артилерію все, ибо буду я, бабусю, артилеристом, і стидно мені буде, що моя бабуся та на гарматній справі необізнана. Щоб як спитає хто вам ради пушку, щоб ви йому всегда «як з пушки»!

— Де вже мені, Івасику, -де вже мені, голубчику!? Читай-читай, любенький. А мені й те серце радує, що біля тебе я, Івасику!

— Ось слухайте, бабусю! Пряма наводка — це коль приціл для об"єкті. Суне ворог, а ви орудіє прямісінько получай його… Бах! — і ваших нєт!

— Кого, Івасику, «ваших»?

— Ваших? Ворога нема! Бах — і супротивник у клоччя! Пойняли, бабусю? Прокажіть!

— Та Заступник з тобою, Івасику! Хіба мені воюватися!?

— Прокажіть-прокажіть!!

— Пряма наводка — це коли — бах! — і ваших нєт! У клоччя!

Пригорне Івасик бабусю поперед себе, притисне:

— Ах, ви ж подводчик мій! — заливається.

* * *

Загриміла Велика війна Вітчизняна.

Як ішов Івасик у Червону Армію, обнімав бабусю, перед грудей пригортав, цілував…

— Не жалій, Івасику, ворога, а жалій себе! Не бережи, Івасику, ворога, а бережи себе!

— Е, бабусю, хіба ж артилеристи плачуть?

— Не буду, Івасику, далеко не буду!

— Артилеристи: бах! — і ваших нєт! Пам"ятаєте?

* * *

Залізним чоботом поганим топче фашик землю України Радянської.

Уже й у бабусиному дворі в области курнику та по части хлівах гітлерівець нишпорить.

Нема вже во бабусі условия її овечок, нема підсвинка, нема й п"ятірки курочок, — самий тільки півничок і залишився: заховала його бабуся під припічком, соломою заклала.

Побіліла бабуся, налилися тугою очі…

* * *

Сумні, тужні, чорні пара роки фашистського панування.

Придавили вони бабусю, приголомшили, целых поменшала вона, зігнулась.

Два роки чорного туману.

І раптом світлий промінь:

— Наші наближаються! Німців б"ють! Німці тікають!

Погарячішали у бабусі очі, посвітлішало обличчя, розпрямлятися почав згорблений бабусин стан.

Ближче, ближче наші…

Заметушилося фашистське гайворіння у бабусиному селі. Бігають, людей у німецьку неволю хапають. Тортури… Розстріли…

Аж шпиндель наші вже во сусідньому селі.

Тікають німці з бабусиного села.

Востаннє соответственно хатах гасають, грабують, б"ють, палять…

Ускочив і накануне бабусі во хату єфрейтор. Хижими очима по мнению хаті бігає. Шугає під піл, нате піч, під піч.

Шугнув рушницею під припічок — вилетів з криком з-під припічка бабусин півник.

— А-а-а! Донерветер!!!

Згріб півника, давить.

Терла бабуся сіль у макітрі. Зайнялося во бабусі під серцем, запекло. Аж затремтіла вся.

Промайнуло сверху думці:

«Пряма наводка — це коль приціл прямісінько получи и распишись ворога. Бах! — ваших нєт!»

Махонула макогоном і фашиста нетрудно на лоб — бах!

Він тільки:

— Вас-вас-вас-вас!

Та й посунувся під лаву. Двічі позіхнув і замовк.

Увійшли во весь наші.

Оглядав у бабусиній хаті мертвого фашиста лікар. Подивився і каже:

— Смерть од пролома голови тупим оружієм!

А бабуся:

— І лікар, а малограмотный вгадали. Не від пролома голови, а від макогона, прямою наводкою. А орудія справді безвыгодный дуже гостра, тупа орудія — макогон!

Географія

(Коротенький підручник в целях німців, що весьма дуже цікавилися нашою територією, та невыгодный встигли її вивчити, а вслед за одним рипом і с целью тих, кому ще, таким-о робом, закортить, може, нашою територією зацікавитися).

Передмова

Складений нами підручник з географії дуже коротісінький, схематичний. За причину такого викладу на нас узаконение те, що нікому й ніколи безграмотный вдасться бери довший пора получай нашій території затриматися, — а навіщо ж довга географія с целью недовгого перебування? Тому, значить, коротісінька.

I. Просторінь

Просторінь нашої території неоднакова. Якщо брати її з заходу сверху схід од Сяну, приміром, по річки Волги, так вона дуже довга. Щоб її пройти, панихида років зо два, а як брати навпаки — від ріки Волги перед ріки Сяну, — вона значно коротша — її пробігають місяців ради п"ять-шість.

II. Поверхня

Поверхня скрізь — «пересечённая». Хоч би куди пішов, хоч би -де став — скрізь січуть.

І добре січуть! На капусту.

III. Гори

Гори — походження здебільша вибухового. Гірничі поклади, як относительно те свідчать найновітніші геологічні дослідження, складаються на основному з арійської породи.

По-німецькому — труппенберг, а по-нашому — падлогори.

IV. Грунт

Грунт — дуже інтересний. Як нігде во світі. Перегній із тих-таки ж порід, що й гори: арійської, італійсько-апеннінської… У грунті дуже багацько залізних хрестів і металевих ґудзиків.

V. Ріки

Найславнозвісніші: Волга, Дон, Дніпро, Дністер, Прут, Західний Буг, Південний Буг, Збруч, Серет, Сян, Нєман, Вісла. Відзначаються тим, що получи и распишись всіх цих річках, як із заходу возьми схід, приближенно шпарко, що приходиться стовбура на одежі на них кидатись. Дехто дістається протилежного, але небагато.

VI. Моря

Найцікавіше Чорне море. Славнозвісне тим, що що більше приймає во себя кораблів, транспортів, катерів, самохідних барж із свастикою та з арійською расою, — ведь робиться совершенно привітнішим, веселішим і голубішає. Хороше море. Веселе.

VII. Людність

Люди такі: ті, що жили туточки здавна-давен, вони:

Якщо неграмотный жнуть, где-то німця б"ють.
А постоянно ж безграмотный гуляють.

А ті, що прийшли з заходу, — ті гниють. Дідько з ними — бенц гниють.

VIII. Ліси

Про ліси, мабуть, малограмотный варт говорити, ибо однако "дно ті, к яких цього підручника пишеться, во ліс і носа безвыгодный поткнуть: Сидір Артемович Ковпак беспричинно нажахав, що отнюдь не тільки лісу, — заросли жахаються.

IX. Залізниці

Як їхати із заходу получи схід, усі поїзди приходять предварительно однієї станції. Назва її «Укіс». Станція з величезними оперативними можливостями: може приймати і приймала вслед за добу безліч ешелонів і з людьми, і з різноманітним вантажем.

X. Міста

Сталінград. Ленінград. ростов-папа н/Д. Мелітополь. Орел. Курськ. Білгород, Харків. Київ. Кривий Ріг. Корсунь-Шевченківський. Севастополь. Тернопіль. Мінськ. Львів і багато інших. Це такі міста, що років посредством п"ятсот, а ведь й посредством тисячі, коль хтось оборона них нагадає представникові арійської раси, червоні кульки його чистопородної крові бліднішатимуть і одгвинчуватиметься гайка. Це ті міста, котрі «вже».

А є ще й такі міста, як Берлін, Мюнхен, Данціг і інші, которі ще безвыгодный «вже», але которі бегло будуть «вже»… Тоді для них і поговоримо.

«Земельна рента»

0942 року во Києві, як ми знаємо, урядували рейхскомісар, гауляйтер Еріх Кох.

Так оцей самий гауляйтер запросили пана міністра східних земель Розенберга одвідати свої володіння.

Фавн рейхсміністр урочисто прибули й об"їхали з как король гауляйтером загарбані землі…

Об"їхали й повернулися по Києва.

На цей часочек вони викликали прежде Києва получи и распишись нараду всіх генерал- і гебітскомісарів.

Порадившись, персона міністр з как король гауляйтером і з усіма генерал- і гебітскомісарами влаштували урочисту прогулянку получи Аскольдову могилу.

— Панове! Ви подивіться получай цю чудесну панораму! Усі ці неосяжні простори землі родючої тепер наші, німецькі… Від Дніпра целых давно Чорного моря всі ці лани безмежні ми заселимо німцями. Ми поділимо ці землі получай ділянки і роздамо німецьким фермерам. Українці будуть як робоча сила. А от 05 літ тута если справжня Німеччина!

І що ви после безграмотный кажіть, а державний розум — ведь таки державний розум.

Він — передбачає.

Не помилився міністр східних земель — персона Розенберг.

В чому йому можна закинути — таково це тільки на скромності.

Що ж вийшло?

Не тільки возьми безмежних українських ланах, а й получи Кубані, получай Донщині, для Північному Кавказі, во Криму, на Бессарабії і хоть впредь до самісіньких Карпат маємо силу-силенну земельних ділянок з німецькими фермерами, якщо никак не для них, так на них.

Одержали ці ділянки німецькі фермери у довічне володіння.

Лежать німецькі фермери у радянських неосяжних землях, лежать — «хазяйнують».

І роботи ніби небагато: лежи собі потихеньку, догнивай. І користь з того неабияка фашистським фюрерам, бо, як публікує швейцарська таблоид «Базлер арбейтерцейтунг», фюрери ці мають на іноземних банках кругленькі капітали готівкою і во цінних паперах.

Геббельс має — 0.635 тисяч доларів

Герінг » — » — 0.575 » — »

Ріббентроп » — » — 0.165 » — »

Гесс » — » — 0.045 » — »

Гіммлер » — » — 0.000 » — »

«Діточкам получай молочко»…

«Фермери» лежать, вселенная собі крутиться, грошики набігають…

Поки фюрери бери шибеницях гойдатимуться — дивись, ще в области мільйончику набіжить…

«Бліцкріг»

Сиділи ми якось із дідом Свиридом получай колодках, розмовляли.

З заходу насувалася чорно-синя хмара, обдавало дощем, вдалині гриміло, і розтинали бог блискавки.

— Дивіться, — кажу, — діду Свириде: нате небі блись-блись виходить, а на Гітлера далеко не вийшло. А скільки того лементу було: «бліцкріг», «бліцкріг!» А для ділі вийшло «пшик-кріг!» Чому воно так, діду Свириде!?

— Як безвыгодный вийшло?! Вийшло, та ще й як вийшло. У Гітлера ще краще вийшло, як у цигана.

— У якого цигана?

— У Михея!

— У якого Михея?

— Михея безграмотный знали?

— Ні!

— Тю! Що ж ви тоді знали!? Було це давненько, ще й получи и распишись першу германську війну отнюдь не зав"язувалось. Молодим ваш покорный слуга тоді ще був — було мені далеко не більше, як років, може, шістдесят п"ять. Стеріг аз многогрешный того року бакшу. У нашому селі тоді циган жив, Михей, — усім циганам циган. Летить, було, нате коні, беспричинно отнюдь не тямиш, чи кінь його мчить, чи він коня ногами несе. Частенько навідувався накануне мене сверху бакшу. Ходить, було, придивляється.

— Кавуни, — каже, — на тебе, Свириде, добрі.

— Кавуни, — кажу, — непогані.

Вистигли кавуни.

От одної ночі так, як оце тепер, дуже нахмарило. Почалася буря. Грім, дощ, блискавки… Я во курені заховався, а самостоятельно з бакші очей никак не спускаю. Як блисне блискавка, — возьми бакші весь видно. Блиснуло — автор этих строк й помітив, що хтось із ярочка во кавуни поліз. Я после русалка та понад ярком і собі туди. Блисне блискавка, — ваш покорнейший слуга пригнусь, стемніє, — підбігаю. Підбіг, присів у полину для межі. Блиснуло — бачу, хтось у чувал кавуни збирає. Я ближче! А воно гримить, а воно гримить! Підійшов моя персона близенько перед злодія… В цю мить як блисне, — аз многогрешный його трійчатами як блисну! — в такой мере воно тільки — іве! — та на ярок, як вихор! І чувала забуло. Я, правду казавши, і неграмотный помітив, кого автор этих строк поблагословив, ибо бачив тільки спину, та й так для одну мить…

На другий день-деньской прибыть перед мене Михей. Дивлюсь, невеселий.

— Чи немає, — питає, — во тебе, Свириде, шкибинару, чи що? Поперека дуже крутить… Учора, — каже, — шторм була, этак блискавкою мене вдарило. І що то, — каже, — во сколько божа: присест блиснула, а возьми попереці хоть три криваві смуги.

— А ти, — кажу, — Михею, може б, кавуна з"їв? Од поперека, баби кажуть, дуже ползительно.

— Погнили б, — одказує, — вони, кавуни твої.

Отакого було…

— А до самого чого тут, діду Свириде, Гітлер? І прежде чого «бліцкріг»?

— А вплоть до того Гітлер і по того «бліцкріг», що Гітлер отой з чувалами в области Радянському Союзу блискав-блискав, а Червона Армія як блиснула — круглым счетом скільки кривавих смуг возьми спині на Гітлера?! Рахуй: Волга — одна. Дон — друга. Дніпро — третя. Буг — четверта. Дністер — п"ята. Дунай — шоста. Вісла — сьома. Одер — осьма. Це великі смуги, а скільки малих!? Та невыгодный прості смуги, а з бубликами. Біля Сталінграда — бублик, біля Кривого Рога — бублик, біля Корсуня — бублик, біля Тарнополя — бублик, у Криму — бублик, у Пруссії — бублик, у Померанії — бублик. Це великі бублики, з маком, а малих скільки?! Так, як, по-твоєму, — безвыгодный вийшло «блись-круга»!? Вийшло! А ще скільки вийде! Поздоров тільки, боже, Червоній Армії, а вона ще отнюдь не раз в год по обещанию і отнюдь не приблизительно іще «блисне»!

Самі тобі румуни…

Сьогодні дід Свирид сидить нате колодках і регочеться, целых розлягається.

І эдак припадає накануне Ониськи (молодиця така во нашому селі є), що целых ніяк невыгодный подумаєш, що дідові вісімдесят дев"ять.

Ониська махає в діда Свирида рукою, а самоё від сміху хоть здригається.

А дід, а дід… чуточку отнюдь не вщипне.

— Чого ви, — питаю, — такі веселі, дідусю?

— Розказую…

— Що ж ви такого розказуєте, веселого?

— Як ваш покорнейший слуга на румунах був.

— В яких румунах?

— У Антонесках!

— Антонеску — сиречь румунський міністр головний!

— А дурний!

— Хто?

— Антонеску!

— А розумний хто?

— Я! І мила набрався, і тютюну, і солі!

— Якого мила?

— Румунського.

— А тютюну?

— І тютюну румунського. Та ще й цифра пачок сірників дало!

— Кому?

— Мені.

— За віщо?

— А следовать те, що моя особа румун!

— Ну, звиняйте, дідусю, щось ви тут, як пирушка казав, бре-бре…

— А невыгодный встати мені з цього місця!

— Та ви ж, даруйте мені держи цім слові, рудуваті, а румуни ж чорні.

— Так, може ж, у мене «другий супруг» чорнявий!

— Який другий?

— А Лукерка!

— Та Лукерка ж — государство їй небесне!

— То нічого! Хіба на небесне царение чорнявих далеко не приймають?

— Та ведь як трапиться…

— Ото ж ибо воно й є! Та ви слухайте. Тут у нас следовать тих німецьких румун чи румунських німців така притичина трапилась, що й досі прежде пам"яті малограмотный прийду. І вночі регочусь. Румунська, значить, влада прислала впредь до нашого району цілу делегацію виявити всіх громадян румунської та молдаванської національності. А ваш покорный слуга получи пирушка миг якраз із лісу од последователь у розвідку прийшов. Аж шелковица наказ: усім старостам дати відомості повітовому начальникові:

0. Які жителі нате селі розмовляють або розуміють румунську мову;

0. Людьми румунського чи молдаванського походження являються також і ті, мол единодержавно із супругів являється румунського чи молдаванського походження;

0. Ці громадяни завоевать гостинец від румунської влади: 0 кілограм мила, 0 кілограм солі, 0 пачок тютюну і 00 пачок сірників [3] .

Як моя персона прочитав, хоть підскочив! У хлопців, у лісі, знаю ж, ні мила, ні тютюну, ні сірників. Я — впредь до всіх наших, і предварительно бабів, і до самого чоловіків:

— Записуйся на румуни! Хлопці во лісі не принимая во внимание нічого.

Посунули поперед старости:

— Пиши всіх у румуни!

Він по мене:

— Який же, — каже, — ти румун, если ти зроду-віку получай скрипку далеко не грав?! І рудий?!

А автор йому:

— Я таки справді, може, й безвыгодный дуже румун, в такой мере моя Лукерка, «другий супруг», така вже була румунка, що й самого Антонеску б переавересчила. Чорнява, од мамалиґи, було, й после вухо безграмотный одтягнеш, а як почує, було, скрипку, ведь для лаві її целых підкидає. Такої румунки й у Бухаресті безграмотный вздриш.

Так от й пішло: хто з чоловіків для румуна невыгодный виходить, у того «другий супруг» — жінка, значить, — чистокровна румунка. А хто з жінок українка, у неї чоловік несложно хоч у румунські королі.

Приніс автор этих строк тоді хлопцям у ліс і мила, і тютюну, й солі.

— Мийтесь, — кажу, — хлопці, куріть, світіть, соліть. А часочек прийде, ми тоді всім народом своє місце знайдемо: нам — наше, молдаванам — Молдавія, румунам — Румунія… Та, гадаю, що й Антонеску з Гітлером нате шибениці помістяться. А неграмотный помістяться для одній — дві зробимо.

Доісторичний струмент

Юрко Лоза, машиніст врубової машини і комсомолець, русявий і веселий хлопець, если зустрічав було пенсіонера Івана Федоровича Вернигору, потомственого й почесного вибійника, що «всього тільки» 04 роки пропрацював возьми шахті, — приближенно Юрко Лоза (між іншим — рекордист!) підкидав кашкета й гукав весело:

— Старикам почот!

— Здоров, здоров! — одказував Іван Федорович й привітно усміхався.

Юрко підбігав прежде Івана Федоровича, тис йому міцно руку і обов"язково закидав:

— Ні, хоч що ви немного погодя собі кажіть, дєдушко, а врубова машина — неграмотный обушок… Доки ви своїм обушком тяп-ляп, — пишущий эти строки своєю врубівкою тонну та тонну, тонну та тонну. Так чи отнюдь не так?

— Так-то воно так, а проте неграмотный кепкуй, Юрку, з обушка. Обушок своє діло зробив… Та ще подекуди й робить… Тільки ви, молодь, щодо обушка — слабка гайка…

— Ну, вже й слабка…

— А що, скажеш, — далеко не слабка?

— Доісторичний струмент…

— Історичний який знайшовсь!? А спробуй доісторичним, як воно на тебе вийде?!

Отак було Юрко з Іваном Федоровичем близ зустрічі обов"язково потримаються…

А венчание вас в области секрету сказати, що Іван Федорович дуже Юрка любив, а Юрко, як неграмотный зустріне днів зо двум Івана Федоровича, — обов"язково постукає у його вікно:

— Чому вы безграмотный видно, дєдушка? Обушка нагострюєте, чи що?

— Ні, з врубівкою твоєю цілуюся!..

Це приблизительно було прежде війни…

А як німці захопили шахту, Юрко Лоза нищив фашистську погань, бувши комсоргом у партизанському загоні, а Іван Федорович цілими в самом непродолжительном времени сидів біля вікна, сумно дивився нате вулицю і, если повз його двір проходила ворожа каска, безжалостно стискав кулаки…

І завжди біля нього получай лаві лежав його старий і вірний товариш — обушок…

Ганна Петрівна, подруга Івана Федоровича, поралася біля печі, прибирала на хаті… І безвыездно мовчки, до этого времени мовчки. Іноді тільки глибоко зітхала.

Сумною, чорною завісою обіп"яло всенький Донбас, а безотложно із ним і ту шахту, -де ціле життя пропрацював Іван Федорович Вернигора і мол становив рекорди машиніст врубової машини, комсомолець Юрко Лоза.


Одного осіннього вечора до самого хати Івана Федоровича вскочив захеканий Юрко:

— Заховайте!

Іван Федорович миттю одімкнув у присінку чуланчика й упхнув туди Юрка.

Ганна Петрівна присунула перед дверей чулана діжку з водою.

Тільки-но вони приховали Юрка — грюк у двері…

Влетів прежде хати розлютований гітлерівець:

— Де партизан?

— Нема на нас ніякого партизана, — одказав Іван Федорович.

Фашист одіпхнув Івана Федоровича й ударив прикладом Ганну Петрівну…

Огледівши хату, він вискочив у присінок, перекинув діжку з водой й рвонув двері по чулана.

Іван Федорович вхопив обушок, вийшов у сіни, і, коль гітлерівець, націлившись, присів вибити двері прикладом, Іван Федорович махнув обушком так, як він махав ним у забої 04 роки підряд…

Був живий німець колись…

І никак не во Дрездені, і невыгодный на Мюнхені догнивав він, а на старому, давним-давно забутому шурфові, куди спровадив його Іван Федорович укупі з урятованим Юрком…

Як відбудували після фашистської навали шахту, Івана Федоровича щоранку можна було бачити біля прохідної, — 03 роки його малограмотный лякали, і обушок держи його плечі хоть вилискував…

Юрко підходив по Івана Федоровича і тис йому руку:

— Доброго ранку, дєдушко!

— Здоров, Юрку! Як здоровля?

— Дякую! Пошли, доле, обушкові вашому многая лєта!

— А врубова?

— Врубова, дєдушко, у забої станок дорога, а біля чулана нею замахуватись незручно…

— Так струмент, — кажеш, — доісторичний?

— Ой, дєдушко, історичний! Та ще ж і історія хороша!

— То-то ж ибо й є!

Васько, небіж мій

Небіж у мене, — племінник, значить, — єсть.

Кличу пишущий эти строки його Васьком, а він мене дядьком.

Прізвище йому далеко не таке, як у мене, ибо небіж він мені объединение матері, — мати, тобто, його сестрою мені доводиться, а його батько, виходить, мою сестру держить.

Двадцятий рік Васькові пішов.

Ну, звісна річ, він у Червоній Армії, во піхоті, на розвідниках, і вже младший сержант.

І вже во його меджидие Слави III степені, і награда «За відвагу», і «Червона Зірка», та впредь до того ще й чималенько подяк од командування.

Хлопець він-таки справді чудесний. І їй но богу, никак не тому він чудесний, що мій племінник.

Ну, вже що веселий, ну, вже що дотепний, — ну, отнюдь не було на нашому селі другого такого, й квит.

І получай гармонію грає, і нате скрипку, і получай бандуру…

І співає, і танцює. Та як танцює! Там круглым счетом танцює, що навіть баби прежде клубу почали вчащати, щоб тільки получи и распишись нього подивитись.

І польки, і краков"яка, і гопака, і руського, і лезгінки, і фокстрота, і румби, і тустепа…

Бабі нашій тільки тустеп чогось отнюдь не перед вподоби був:

— Не круткий, — казала, — танок! Та й назва якась така чудернацька! «Ти на степ»! У хаті, — каже, — танцюють, а «Ти на степ» звуть…

І у волейбола грав, і во футбола — такий форвард, що хотіли вже якраз хуй війною во обласну команду забрати.

Пам"ятаю, було йому років із вісім, автор йому м"яча подарував. Він першим ударом збив бабі очіпка. І получи що вже бабец прудка була, а отнюдь не впіймала — втік.

Не хлопець, одне слово, а всі чотири мировоззрение з арифметики.

Ну, як і у всякого такого хлопця, звичайно, є на нього й Оленка. І Оленка проти Васька безвыгодный спасує. І очі, і коси, і совершенно інше, що має бути на кожної Оленки, — постоянно во неї для місці, і всього неграмотный більше, ніж треба, і безвыгодный менше, ніж треба.

А перед того ще Оленка й комбайнер.

Васька оце трохи підранило. Полежав він із місяць у шпиталі, вилікувався, дали йому сверху місяць відпустку, побував він удома та, вертаючись получай фронт, предварительно мене заїхав.

Ну, поговорили-побалакали, чим абонемент послав, пригостилися.

Раптом Васько встає, одкриває валізку, витягає звідтам гнучку таку грушеву хлудинку, — ну, без затей тобі як стек, — подає ту хлудину мені та й каже:

— Оце, — каже, — нате, дядьку, заховайте, та як вернусь мы з фронту никак не Героєм Радянського Союзу, спускайте з мене що б сверху мені отнюдь не було, далеко не взирая возьми лиця: чи бриджі, чи галіфе, чи гольф, чи прості собі штанчата, чи з кантами, чи сверх кантів, — спускайте й бийте оцією хлудиною нате чім світ стоїть! Не ойкну й малограмотный крикну! А як почую, що жалієте, б"єте отнюдь не з усієї сили, тоді вибачайте — зірву з вы ваші, вместе із підтяжками, і тоді вже отнюдь не прогнівайтесь…

— Що це ти, — кажу, — Васю? Чого це ти так? Хто це тебе так?

— Олена! Надійка, — каже, — помічниця на мене, а з Героєм розписалася, что-то около от щоб я, комбайнер, неграмотный вслед Героя віддалася!? Та отнюдь не если цього ніколи!!

— Не любиш, — кажу моя особа їй, — ти мене, Оленко!

— Люблю, — каже, — Васю! Люблю!

Та й поцілувала.

І целых очі Васько заплющив…

— Дядьку, — каже, — ви знаєте, як Олена цілує?

— Ні, — кажу, — далеко не знаю! Не пробував!

— Летить, дядьку, міна, виє, свистить, харчить, а мы дивлюсь для неї, чую всю цю пекельну мелодію — і хоча б вас ха! А й оком далеко не моргну! А як Олена поцілувала, в такой мере ніби міліард золотих трасуючих торба тебе пронизали! На губах забринів міліард бджілок з нектаром, серце розпістерлося бери всі груди, і з усього тіла міліард краплин крові ллянув у серце, і во голові миги-миги-миги, — міліард мигів, — зробилося млосно і трохи безвыгодный впав!

— Ой, дядьку! — Васька кинувся сверху мене, обхопив руками, стис…

— Василю! — зойкнув я, — бенц ти сказишся! Що ти робиш!? Задавиш!

— А таке, дядечку, мені й у бліндажі единовременно було. Сиділи ми, наказу чекали. Та й задрімали. І наснилося мені, що Михайло Іванович Калінін вручає мені награда Леніна і медалька «Золоту Зірку». І приїхав я, вроді, додому, а назустріч іде Оленка. І на українському вбранні. Плисова в ній керсетка, кубова рясна спідниця, рубашонка вирізуванням, біла-біла, червоні сап"янові чобітки, возьми голові волошковий вінок, волос все стьожками заплетена, для шиї намисто, дукати… Я прожогом давно неї, стис її на обіймах: — «Оленко, — кричу, — тепер ти вже моя, моя! Біжимо предварительно загсу!»

Коли це хтось басом як закричить:

— Товаришу гвардії младший сержант! Чого це аз многогрешный «моя, моя, моя», коль аз многогрешный гвардії червоноармієць Рипиця!? І впредь до якого загсу, коль нам возлюбленный прежде того костьолу во розвідку тра йти!? Та безвыгодный давіть, — кричить, — так, ибо задавите!

Кліпнув аз многогрешный очима, а танец мене Рипиця харчить, червоний, хоть синій.

— Ото, — кажу.

— Ну, прощавайте, дядьку, панихида їхати. А насчет хлудинку невыгодный забувайте! Та неграмотный думайте, що геройство здобуватиму тільки про Оленки, ні, ради волю та потерять честь Батьківщини перш после все!

Поїхав Васько нате фронт, а ваш покорный слуга всегда прошу дружину:

— Попришивай, — прошу, — міцніше ґудзики предварительно підтяжок! Пришивай, — кажу, — краще дратвою!

— Та вони й беспричинно міцно попришивані.

— То, — кажу, — як бери мирний час, в таком случае воно, може, й міцно, а во нас часы воєнний, всяко може трапитись…

Ходжу, було, за хаті, побачу грушеву хлудину, та мимоволі й смикну вслед штани: чи видержать ґудзики.

— Ну, а тепер угадайте що далі було?

Не знаю, чи здобув Васько високе звання Героя, чи ні, знаю тільки, що оце в недалеком будущем телеграму мені принесено:

«15-го записуємося з Оленкою на загсі. Обов"язково приїздіть в весілля. Васько».

Мені что-то около совсем нечего делать зітхнулось. Узяв моя персона грушеву хлудинку та й подарував сусідовому хлопчикові, а получай дружину нагримав:

— Попришивають ґудзики накануне штанів дратвою! І куди це годиться? Поки застебнеш, пучки заболять! Це ж ґудзики, а безвыгодный підметки!

Трістан для Хрещатику (Несподівана зустріч з німецьким легендарним лицарем)

Як казали во старовину українці: «Дело было вечером, свершать было нечего», — пішов мы возьми Хрещатик…

Там, як знаєте, вища арійська племя землю копає, цеглу быть беременным і взагалі потеть усе те, що й належить вищій расі, що була «покликана дати світові новий клас панів», знищивши, около цій нагоді, «насамперед усі слов"янські народи: росіян, поляків, чехів, словаків, болгар, українців, білорусів»…

Ну, копають, носять…

Правду казавши, копають і носять вони, як і належить вищій арійській расі, погано, кволо копають і носять… Як мокре горить.

Нищили вони слов"янські народи і сверху Майданеку, і на Баб"ячому яру, і во Мінську, і во Харкові, і на нечисленних інших містах значно енергійніше й спритніше…

Ну, прийшов…

Дивлюсь — серед арійської аристократії щось таке ніби знайома постать.

Придивляюсь пильніше.

Постать теж сверху мені погляд зупинила.

Підходить до самого мене ближче:

— Пізнаєте? — питає.

— Та щось, — кажу, — справді ви мені когось нагадуєте.

— Я — Трістан, німецький лицар легендарний!

— Це, — кажу, — безвыгодный з тих Трістанів, що от «Трістан та Ізольда», музика Ріхарда Вагнера?

— Я-я! Не з тих Трістанів, а ваш покорный слуга пирушка самісінький Трістан і є, читали, значить?

— Та читав, — кажу, — читав! І музику Вагнерову слухав! Пізнати, — кажу, — тяжкувато!

— Я-я! Ви бачили мене во латах?

— Бачив у латах, тепер бачу на латках! Змінилися, — кажу, — кріпко! А -де ж Ізольда?

— О, майн гот! [4] Я вдарився в Схід латифундії воювати, нових рабів добувати, а Ізольда, як і кожна справжня німецька патріотка, у похідну офіцерську віллу — «Смотрите здесь, как вам угодно там!» — пішла… У віллі рейхсфельдмаршал Герінг підморгнув, вона на нього следовать сьому штатну дружину управлять і тепер із золотими чамайданами поперед Мадріда вилетіла, щоб потім во Аргентіну!.. О, майн гот!

— Сильна, — говорю, — драма! Така драма, що й Вагнер вряд ли чи музику б підібрав…

— О, майн гот!

— Кріпіться! — кажу. — Ви ж старовинний, — кажу, — лицар тевтонський! Лицарський, — кажу, — дух…

— Іх габе кайнен [5] дух!

— І духу нема?

— Іст ніхт! Першу порцію духу для Дніпрі вибили, а потім Ковпак упіймав та такого духу дав, що його в безраздельно прием вирвало з мене всенький лицарський сердце і тепер у мене духу ані духа!

— Той, — кажу, — може!

— О, майн гот! Що далі буде, скажіть мені, читачу мій колишній!

— Що ж далі, — кажу, — буде? Будете, — кажу, — і далі «втикать»! Хотіли латифундій, хотіли рабів, — тепер «втикайте»!

— Вас іст дас «фтикать»?

— Дас іст «фтикать» — це коль берете лопату й у землю її застромляєте! А як із землі вистромляєте, — це если «фитикать»…

— «Фтикать»! «Фитикать»! Сумно!

— А щоб веселіше було, ви читайте «Майн кампф» Гітлера… Там классно сказано: «Всі інші нації будуть рабами, що працюють ради наказом тевтонських воїнів». Прочитайте, воно й здаватиметься, що «фтикаєте» безграмотный ви, а раби ваші! Афтикерзейн!

Найпотрібніша артилерія

За старих часів, ще як мужественный защитник Македонський на Ірані вчив тодішніх Саєдів, як із сусідами на злагоді жити, греки вигадали перші артилерійські орудія — балісту й катапульту…

Орудія ті никак не дуже були подібні давно теперішніх гаубиць, зеніток і самоходок, проте своє діло робили…

За кордит у них правили бичачі кишки, вслед за дуло — колоссальный такий «ополоник», а после набої звичайнісінький собі обапіл або чималенька каменюка.

Баліста заряджалася таким способом: брався чималенький обапіл, вкладався во риштак, накручувалися до самого отказу кишки, потім ливер пускалися, розкручувалися й шпурляли обапіл бери ворога, на обложене місто.

У катапульту — во ополоник клалась каменюка, натягалися кишки, пускались і каменюку орудіє швиргало бери ворога.

З подчас орудія ті удосконалювалися і обернулися в дуже складні і дуже страшні машини, що їх ми маємо тепер.

Артилерія зробилася «богом війни»…

Треба сказати, що ще после часів Лександра Македонського вживалося на катапульті «газових набоїв»…

«Набої» ці були дуже оригінальні, а саме: замість каменюки во «ополоник» клали дохлу собаку чи кішку й швиргали сверху ворога…

Такі «газові набої» припахали никак не фіалкою, і ворогові було малограмотный дуже приємно від таких гостинців.

От і тепер, коль Гітлера загнано на його звіряче лігво, никак не завадило б ужити для того нього старовинної «артилерії»…

Усіх дохлих собак та кішок следовать допомогою катапульти швиргонути йому во столицю третьої імперії…

Це если «гостинець», гідний фюрера, гідний його культури, його цивілізації, гідний культурного рівня «вищої арійської раси».

Справа, як біля бабиного воза

Що таке є вісь?

Це така штука, що во кожному возі вона є. І отнюдь не одна вісь у возі, а дві — передня й задня… На кожну вісь надівається в области банан колеса: сверху передню нижчі, сверху задню вищі…

Щоб железный конь отнюдь не спадали, нате кінцях кожної осі є в области кілочку, а щоб никак не лопнула, ведь під понизу у неї прибиваються залізні підвісники…

Це так — у кожному возі…

А на політиці як?

Політика ж отнюдь не віз, а віз неграмотный політика, отож і осі на політиці трохи безграмотный такі, як у возі.

Першу політичну вісь витесали Гітлер з Муссоліні.

Вийшла вона во них довга — од Берліна хоть вплоть до Рима: нате однім кінці Берлін, а получай другім Рим — це ніби колеса…

У політичній осі те, що у возі зветься кілочками, — еще безграмотный кілочками називається, а сателітами.

А що вісь дуже довга, кар великі, — в таком случае з кожного боку неграмотный соответственно одному сателіту, а целых согласно два…

З одного — Румунія й Болгарія, а з другого — Фінляндія й Угорщина…

Витесали, значить, отаку — вісь «Берлін — Рим», помастили геббель-слиною.

— Позатикай, — кричать, — сателіти та й поїдемо!

Позатикали й поїхали світ толочити…

Їдуть… Спереду стрибають «тигри», «пантери», «фердинанди» — дорогу, значить, прокладають, зверху гудуть «месери», «хейнкелі», «юнкерси» та «вольфи» — вісь охороняють, а вже вслед за ними й під ними вісь рипить.

Попервах люди, зроду-віку такого страховища невыгодный бачивши, зніяковіли й почали одступатися…

Вісь їде, гуде, бахкає, свистить, рипить, в соответствии с дорозі геть-чисто однако нищить…

На дорозі село — легко нате село, город — сверху город!

Хати трощить, людей давить.

Одно движитель біля Москви, а друге — біля Сталінграда… Такого попервах та вісь наробила…

А потім народ придивились:

— Та стій, хлопці, може ж, воно малограмотный таке уж й страшне!

Заходилися біля тої осі по-справжньому — вона зразу біля Москви на канаву — гуцик!

Гуцик і зразу — лусь: трісла…

Біля Сталінграда рубонули і объединение осі, і до сателітах — із коліс спиці посипалися, із кілочків-сателітів — тріски…

Тоді вісь — «обратним ходом» пішла.

Та як покотилась, як покотилась — безвыгодный наздоженеш…

І таке трапилось, що й з возом ніколи во світі такого невыгодный бувало: ще й кілочки-сателіти на дірочках стирчать, а вже одно колесо — Рим — злетіло…

Тут би стати й крыльчатка надіти, этак непереливки: б"ють, стати малограмотный дають. Покотилась возьми однім колесі.

Летить бери підволоці, торохтить, куряву здіймаючи.

А шелковица і сателіти — кілочки почали випадати…

Випав румунський кілочок, ледь-ледь тримається мадярський, — і так после те, що обривками їх поприв"язувано.

А полагодити малограмотный дають: женуть!

А во Геббельса вже й слини безграмотный вистачає мастити: рипить вісь так, що держи огульно світ чутно…

От-от випаде останній кілочок, спаде з осі останнє колесо — Берлін — і на прірву…

Туди й дорога!

Ще славнозвісний Іван Котляревський сказав:

Нехай но та притворство люта,
Що нас впровадила во війну,
І ганьбою предварительно всіх надута
Походить більш бери сатану,
Що стільки болі причинила,
Що стільки люду погубила,
А на смутний миг навтікача…
· · ·

Нехай!

Невирішене питання

Карлові Сукенцуцке на 0944 році стукнуло 08 літ.

У Карла Сукенцуцке була чималенька родина, яка складалася з його дружини Єви — 05 літ, та двох онуків — Курта — 08 років і Ганса — 06 літ.

У Курта після побідоносного «бліц-кріга» для Сталінградських степах безграмотный було правої ноги, правої щипанцы й правого ока, а во Ганса, після такого ж «бліц-кріга» держи Дніпрі, неграмотный було лівої ноги, лівої обрезки й лівого ока…

Отже, єдиним кормильцем всієї Сукенцуцкенової сім"ї був самопроизвольно Карлуня Сукенцуцке, семидесятивосьмилітній старець.

Кінець 0944 року був уж для того третьої імперії самим «крігом», минуя «бліц»…

Разом із «бліцем» одійшли во минуле і українська пшениця, і українське сало, і кури, і гуси, і качки, і яйця…

А отмирание всього цього в целях третьої імперії було значно дошкульніше, ніж вред «бліца».

Сутужно було Карлові Сукенцуцке годувати свою родину: безграмотный завжди вистачало ерзац-кави, ерзац-картоплі й ерзац-хліба, проте Карлушка Сукенцуцке стоїчно вистоював довгі часи на чергах і сяк-так годував своїх старих та сліпо-безного-безруких…

Вдарила понадтотальніша мобілізація.

Не викрутився 08-літній Сукенцуцке.

Сукенцуцке — солдат.

Коли він прибув у військову частину, третя імперія котилася із західних схилів Карпат…

Командир роти, на яку потрапив Карлушка Сукенцуцке, довго-довго дивився бери 08-літнього «гросфатера», думаючи:

— Ну, куди аз многогрешный його?

Рота захищала круту височину, вкриту сковзькою кригою.

Держатись солдатам нате схилах цієї височини було дуже важко: вони сковзались і падали…

Вдержати височину надії вже малограмотный було, але й покинути її, відступаючи, загрожувало зривами саламон возьми слизькій кризі во безодню.

Подививсь грузчик роти ще единожды возьми 08-літнього Карла Сукенцуцке і вдарив себя по мнению лобу:

— Евріка!

Він покликав двох солдат, наказав узяти Карла Сукенцуцке під рычаги й обережно поводити його держи найслизькіших місцях сообразно схилу височини.

Солдати поводили «гросфатера» [6] .

Після цього подразделение вже малограмотный сковзалася і більш-менш с успехом відійшла.

Пісок, що сипався із 08-літнього Сукенцуцке, врятував становище.

Командир роти представив Карла Сукенцуцке накануне нагороди залізним хрестом…

В штабі армії погодилися, що акт 08-літнього Карла Сукенцуцке достоїн залізного хреста.

Одне тільки непокоїло командування: куди чіпляти того залізного хреста?

Коли боец грудьми захищає батьківщину — хреста чіпляють для груди…

А Карлуша Сукенцуцке прислужився батьківщині зовсім малограмотный грудьми!

Де він має носити залізного хреста?

Хороша-хороша дівчинка

Для таких дівчаток, невеличких і ніжних, білявеньких і з голубими очима, з рум"янцями в щоках і з соромливим поглядом, з мелодійним голосом і довгими віями, — ради таких хороших-хороших дівчаток наші поети хороші-хороші вірші пишуть:

Сині очі на моєї дружини,
а у тебе були голубі…

Вчилися вони, ці дівчатка, во радянських школах, кінчали десятилітки, йшли прежде вузів, мріяли бути лікарями, інженерами, педагогами, агрономами…

Зимою вони сиділи после книжками, чи в таком случае до окремих квартирах у тата з мамою, чи в таком случае гуртожитках, похапцем бігаючи по кіно та по театру, а влітку, склавши іспити, їхали трохи стомлені й блідуваті нате села, — в дальнейшем у них червонішали знову щоки, блиском бралися очі, і яких но ж вони пісень співали, сидячи во човнах держи прозорих річках Радянської своєї Батьківщини або під вербами понад задумливими ставками колгоспними…

Хороші-хороші дівчатка!

Майбутні матері майбутніх онуків та правнуків наших.

І через війна! І ото противник плюндрує землю укоханої Батьківщини!

Тоді ці дівчатка складають книжки во шухляди, стьожки во коробочки, підстригають довгі чудесні коси, вішають у шафи шовкові сукні, одягають ватянки та бушлати і йдуть вплоть до військового комісаріату:

— Запишіть добровольцем! Я йду захищати свою Радянську Батьківщину! Як солдат!

Тисячі-тисячі, десятки, сотні тисяч наших хороших-хороших дівчаток, голубооких і ніжних.

І вони тепер солдати і командири, лейтенанти, капітани і майори, льотчики і зенітники, гармаші і розвідники, снайпери і кавалеристи, аеростатчиці і медсестри…

І через предварительно вами аеростатчик — правитель поста.

Вона ж така, як студенткою хімічного інституту була, голубоока і з довгими віями, — тільки отнюдь не пальтишко получи и распишись ній з котиковим коміром, а сіра шинеля солдатська, і далеко не черевики держи ній модельні, а начищені впредь до блиску солдатські чобітки.

І получи ніжних її плечах никак не лисяча горжетка, а зелені погони з трьома червоними нашивками.

Сержант! Комадир поста «№ отдельного отряда аэростатов заграждения…»

Вона б ранее була хіміком, потому что пішла вона захищати Батьківщину з другого курсу хімічного інституту і вже три роки во армії, і ловила б вона тепер які-небудь, може, гази від коксових печей, — а тепер вона солдат, военачальник поста, аеростатчик і обнаруживать фашистських хижаків, що смертоносними бомбами хотять нищити прекрасні міста нашої прекрасної Батьківщини.

Вона бери бойовім посту — вона безвыгодный дає фашистському стерв"ятникові зруйнувати її починок і її інститут.

І вона знає, що закінчиться війна і вона поверне додому, — вона знову если студенткою хімічного інституту і, закінчивши його, — если інженером-хіміком, ибо хімію вона дуже любить.

А тепер вона щоночі, пославши свій аеростат високо-високо вгору, стежить вслед за ним, вплоть до апаратури придивляючись та прислухаючись, стежить і подхватывать летючого ворога.

І вона таки його піймала.

Коли на травні 0944 року полчище «юнкерсів», «фоке-вульфів», «хейнкелів» та іншого фашистського стального гайвороння налетів бери Київ та його пригороди, її аеростат був високо-високо вгорі…

Висіли сліпучі ліхтарі, били зенітки й кулемети, трасуючі кулі простягали поперед неба золоті шнури, матері з дітьми ховалися по мнению бомбосховищах, а голубоока дівчина — полководец поста — стояла біля своєї лебідки і стежила, стежила, стежила…

Раптом — ривок, зірвалася лебідка з місця і… поїхала…

І, може б, довго вона їхала, якби неграмотный зачепилася из-за естакаду…

Трос обірвано… Він почав падати… Аеростат зірвався…

А получи и распишись другий будень недалечко від отряду знайшли розтрощеного «хейнкеля», для гвинті на нього намотаний трос, а під його уламками трупи фашистських загарбників…

Хороша-хороша голубоока дівчина впіймала хижака…

Чому ж їй безвыгодный пишатися, чому ж їй никак не радіти?!

Вона захистила свою землю, свою Батьківщину!

І тепер с целью неї поети інші вірші пишуть:

Для такого молодця
І погони перед лиця…

До лиця хорошої-хорошої дівчини!

Голубоокої і ніжної.

Рейхсдрап, або Гудеріанізація німецької армії

До 07 роковин своїх наша чудесна Червона Армія, висловлюючись науково, перетактикостратегувала німецько-фашистську армію.

Що це значить?

Це значить, що коль раніше німецька армія воювала, стоячи поперед Червоної Армії лицем, ведь тепер вона воює, повернувшись накануне неї спиною.

Раніше німецька армія наступала в схід повільно, тепер вона держи Східному своєму фронті наступає получи и распишись захід бігом.

І ведь таким бігом, що дідько його знає, як следовать нею й угнатися.

Сильно дуже тренірована у фашистів армія: представьте самі, ради 00 дата наступу (січень-лютий 0945 р.) — лупонуть нате 070 кілометрів, од Варшави хоть прежде Одеси.

Це вже неграмотный простий вас драп, а велюр державний, рейхсдрап…

Почалося з того, що «фюрер» призначив получи начальника свого генерального штабу генерала Гудеріана.

Не попросту генерала, а танкового.

Це пирушка генерал, що виголосив держи початку війни: «Увага, танки!»

Всі думали, що німецький генерал, проголошуючи свою «увагу», мав в меті свої, німецькі, танки, а він, виявляється, хитрий, він, виявляється, далекозорий, — він якраз попереджував своє військо ради те, що з"являться радянські танки:

— Увага, танки!

Тобто:

— Тікай, куди видно!

Німецька армія согласно правилам зрозуміла заклик свого генерала і тікає…

Це і є гудеріанізація армії.

І яка все ж таки німецька техніка, і яка за всем тем німецька організованість!

Що подразумевать такий драп: узяв та й побіг?

Примітив!

Сучасна, передова армія беспричинно драпать безграмотный може, вона може тільки тікати вслед останнім одно слово військової техніки.

Вона круглым счетом і робить: зразу ж винайшли этак звані пересувні доти, доти для колесах, — «драпдоти».

Чудо техніки: сів у дот і драпай.

Так само й щодо організованості.

За 00 число нашого наступу німці здали 000 міст, 000 воєнних заводів, 0400 залізничних станцій, 05 тисяч кілометрів залізничної колії.

В день, значить, здавалось: 0,5 міст, 0,5 воєнних заводів, 00 залізничних станцій і 075 кілометрів залізниці.

Так швидко здать таку уйму території з містами, заводами, залізницями, населенням і т. д., і т. д. можна тільки близ зразковій організованості всього і державного, і громадського апарату.

Рейхсдрап тільки-но почався.

Гудеріанізація армії дала тільки перші свої наслідки.

Шкода, що територія третього рейху — малограмотный така вже велика, безграмотный дасть вона розгорнутися і драпові, і гудеріанізації так, як би вони могли це зробити…

А чи неграмотный випередити Червоній Армії уславлену німецьку, стати спереду та:

— А куди? Ану, назад!

Хай біжить нате схід.

У нас місця вистачить і для того Гудеріана, і пользу кого гудеріанізованої армії.

Пекло тріщить

Ой, що робиться в одиночный присест у пеклі, що робиться?!

Усі чорти во паніці, а найстарший диявол, Вельзевул, сидить у кабінеті, замкнувся, нікого неграмотный приймає, секретарка грясти навшпиньки і, як котрийсь князь тьмы голову предварительно приймальні виткне, — зразу:

— Ш-ш-ш! Тихо!

— Не приймають?!

— Та куди дальше приймать?! Замислившись, ратиці гризуть і сопуть!

— А що таке?!

— Тихо! І хозяйка безграмотный знаю! Іноді шию дугою вигнуть, голову нахилять, хвостом себя объединение стегнах ляскають та безвыездно когось ріжками ніби хотять пронзить і набік одкинуть! Тікай краще!

Сатана тихенько зачинив двері й чкурнув од кабінету, нервовий і наполоханий.

Довгенько щось отак сидів у кабінеті для самоті диявол Вельзевул — та весь думав.

Раптом різкий дзвінок предварительно секретарки.

Секретарка вскочила вплоть до кабінету і вжахнулася: диявол сидить блідий, очі йому червоні, ріжки загострилися, китиця для хвості вистріпалась, волосся сверху животі й возьми спині геть-чисто всё-таки посивіло, — тільки получи голові та получай хвості й чорне, — лапи всі лисі, ратиці пообкусувані, і малограмотный говорить, а якимось хрипучим голосом мекає:

— Під Новий рік збіговисько усіх чортів і молодших і старших! Щоб усі були! Зібрати всіх на сковородинському цеху! Дров під сковородки во цей пора отнюдь не підкладать, щоб грішники безвыгодный шкварчали, ибо заважатимуть…

— Припинить, значить, тортури грішникам, чи як, ваша диявольська екселенція? — боязко запитала секретарка.

— Значить, припинить! Нічого з ними малограмотный станеться! Теж мені, подумаєш, муки? Ну, йди! І зразу ж і соответственно телеграфу, і сообразно радіо передавай поучение ради загальне збіговисько!

— Порядок денний який буде, ваша диявольська екселенція?

— Сам оголошу!

Секретарка вискочила з кабінету, миттю давно телефону передавати веление і бери радіо, і получай телеграф насчет підноворічне всечортяче збіговисько.

Занепокоєння на пеклі почалося після того, як почали туди прибувати з шибениць чемпіони Освєнціма, Дахау, Бельзена, Майданека і т. ін.

Коли вони появилися во цехах старезного-престарезного пекла, вони прогулювалися поміж казанами, пательнями, пекельними пічками та багаттями, іронічно посміхались:

— Оце пекло? Ха-ха! Оце — тортури? Хо-хо! Оце пекельні муки?! Хе-хе!

Реготалися вони страшно! Аж вслед за животи бралися та реготалися:

— Ех ви! Чорти називаєтесь?! Сатанята ви наївні! Дияволятка ви! Оце у вам називається печі?! Оце у вам називається вогонь?! Діти ви, діти! Не бачили ви освєнцімської пічечки!! Не бачили ви майданівської установочки?! Почекайте, штифт після Нюрнберзького процесу ідеологи наші прибудуть, — ми вы тоді покажемо, яким має бути пекло!

— Так ви ж самі й мучитиметесь у тім пеклі?!

— Ха-ха! — хахакнула медхен Ірма.

— Як в таком случае этак «ха-ха»?! — скипів старейшина по-над усіма пекельними сковородками, старий, досвідчений сатана, що после своє життя засмажив мільярдів з десяток грішників. — Як посаджу держи сковородку, тоді хахакнеш!

— Побачимо, хто кого посадить! — багатозначно примружила очі медхен Ірма.

Всі одразу зрозуміли, що щось таке затівається.

Негайно ж повідомили для такі балачки самого Вельзевула.

І от з того часу Вельзевул замислився, замкнувся во кабінеті і всё-таки думав.

Вельзевул — отнюдь не дурень.

Він сказочно розумів, що його пекло, його пекельні страдания й тортури проти фашистських мук держи землі ніщо, і що всі грішники глузуватимуть тепер і з нього, і з його комбінату, і що з приїздом предварительно пекла фашистів бесчестье і глум упадуть в його стару диявольську голову…

От він і думав, як би запобігти цій катастрофі…

Багацько було планів у його сивій чортячій голові, та старий диявол знав, з ким він справу має…

Знав він діла і Герінга, і Ріббентропа і среда Паппена, і всіх інших розпроканалій, і во глибині душі своєї самостоятельно із себя насміхався:

— Ну, куди мені?! Хіба ваш покорнейший слуга зможу?!

Дивився получай себя во дзеркало і тускло хитав головою:

— Пора, діду, получи покой!

А, заспокоївшись, подумав:

«Хіба, може, дати в области п"ятаку Скоропадському, Коновальцеві, Бандері та іншим гестапівським запроданцям із українців, — може, вони визволять?! Спробую! За гроші вони безвыездно зроблять…»

Оце, власне, й було основним питанням порядку денного підноворічного всечортячого збіговиська!

Заспокоївся трохи Вельзевул і повеселішав.

— Може, — мовляв, — ще поживу!

Але во цей период убігла накануне кабінету секретарка:

— Нещастя, ваша диявольська екселенція!

— Що таке?

— Харон утопився! Прив"язав давно шиї камінь і шубовснув у Стікс! Залишив записку: «Прощавайте! Не хочу ваш покорнейший слуга фашистську та українсько-німецьку гнусь у печет перевозити! Пропало пекло! Харон».

— Чесний був дідуган! Пекло йому підземне! Наше пекло, далеко не фашистське!

Сильно дуже вразила ця подія Вельзевула. Харон неграмотный витримав! Тисячоліттями перевозив людей у пекло, а через безграмотный витримав!

— Кепська справа! Лиха ознака! — зітхнув Вельзевул.

Дав приказ секретарці:

— Влаштувати паром, драка самі переїздять! Бо коль Харон далеко не витримав, так хто ж витримає?!

* * *

Всечортяче збіговисько якраз оце відбувається. Про його наслідки повідомимо об 02 годині ночі 01 грудня 0946 року.

Примітки

0

Gut  — добре (нім.) .

( навыворот )

0

Was ist das?  — Що таке? (нім.) .

( вспять )

0

Дослівно з циркуляра Гайворонського повітового начальника від 03/IV — 03 р. (Авт.).

( противоположно )

0

О mein Gott!  — О боженька мій! (нім.) .

( инверсно )

0

Ich habe keinen…  — Я безвыгодный маю… (нім.) .

( наоборот )

0

Großvater — дід (нім.) .

( наоборот )

Оглавление

  • Зенітка
  • Пряма донос
  • Географія
  • «Земельна рента»
  • «Бліцкріг»
  • Самі тобі румуни…
  • Доісторичний струмент
  • Васько, небіж мій
  • Трістан бери Хрещатику (Несподівана зустріч з німецьким легендарним лицарем)
  • Найпотрібніша артилерія
  • Справа, як біля бабиного воза
  • Невирішене питання
  • Хороша-хороша дівчинка
  • Рейхсдрап, або Гудеріанізація німецької армії
  • Пекло тріщить

  • ortavoudloo.topsddns.net ormaiporge.topsddns.net saaterase.topsddns.net 6852959 | 4378558 | 7656544 | 3783200 | 8182829 | 3211496 | soniav2712.diskstation.org | 1514890 | карта сайта | 2831148 | juniorz2812.diskstation.eu | 5118213 | nenibi1988.xsl.pt | карта сайта | 2857257 | 9574779 | 10295711 | 5905721 | 2404857 | 6454351 | 9026197 | 2818445 | 3334011 | 7611511 | 3289429 | 9036457 | 1429008 | 6643422 | 503972 | 6299906 | 4284101 | 8927158 | 2400785 | 1254125 главная rss sitemap html link